Глава 11

Всі голови разом повернулися на двері, де стояв маг із власною персоною. Я встигла відзначити його приголомшений вираз обличчя, коли ми з Апісом повалилися на підлогу. Зойкнувши, від того що по мені майже відразу після цього пробіг Іпіс, і вдарила мітла. Я сдула пасмо з лиця і послала наказ Каліасу. Привид, який був за сумісництвом духом охоронцем мене й домівки, виконав його негайно й всі в крамниці завмерли. І товар розкиданий з полиць і Апіс, що поривається втекти, і Іпіс застиглий в польоті поряд з яким була метла яка ось-ось дасть йому по філейній частині, і Сіпіс, що з цікавістю дивиться на нас з братом і показує пальчиком. Навіть скелет завмер з якогось переляку зі своєю кистю у руці, занесеній для кидка. Піднімаючись я побачила навіть носик лисиці, що з цікавістю дивиться з-за отвору ведучого догори. Завмер навіть кіт, що весь час сидів у кутку на своїй лежанці та дивиться на все це з легкою поблажливістю.

— Ми закриті. — гаркнула я не подумавши та помахом руки відчинила вхідні двері. Хотіла вже висунути поривом вітру непроханого візитера, але він моментально відсахнувся убік.

— Я знаю. — знизав плечима маг, ніби натякаючи, що він посприяв. А потім бачачи мій злий погляд на нього з легкою усмішкою додав. — Навчаюся на своїх помилках. Адже правду кажуть, те, що нас не вбиває, спробує ще раз.

— Ооо, любий. — простягла я ніби ненормальна, здається, у мене навіть око сіпатися почало. — Я тебе ще убити не намагалася, проте зараз почну!

— Дуже не раджу. — похитав він головою бачачи зілля, яке застигло в повітрі та вогонь, що шаленів у мене на долоні. Швидкий наказ Каліасу та ось уже всі, абсолютно всі домашні, знаходяться в майстерні, яку ми захищали окремо, бо там зілля часто вибухали.

А зараз я була ніби у великій скриньці із зіллям і все, що мені потрібно це нагріти його. Натиснути на спусковий гачок і впевнена, маг злетить на повітря, а я знаходжуся всього за кілька кроків від майстерні та магічним чуттям відчуваю, що поряд за спиною у мене зіткався Каліас, готовий захистити. Я навіть чула як домашні билися в поставлений духом щит, відчувала як Касьян, перетворившись з кота на пантеру й намагається розірвати її пазурами. Але мій погляд спрямований тільки на мага й не тому, що в мене здали нерви, а тому як я, як і звірі, відчувала небезпеку, що виходила від градоправителя.

— Ми можемо ужитися. — легко починає він і я зупиняю себе в останній момент, адже його голос спрацював як знак атаки. — Ти переїдеш у якийсь будиночок ближче до ратуші, здаватимеш звітність кожні два дні та може іноді грітимеш мою постіль. Я заберу цей будинок, який знаходиться тут, без мого дозволу та належних документів на моїй землі та забуду про наші розбіжності.

Рука сама собою потяглася до зілля і полум'я підпиталося від моїх емоцій, але мить і воно зникло наче його й не було. Швидкий погляд на мага та його широка посмішка:

— Ти маєш час до завтра. — я знову хотіла запалити вогонь, щоб цього разу запустити його в цього чортового нахабника, коли зрозуміла, що не можу. Не лише закликати полум'я, а й ворухнутися. Наче цього разу знерухомили мене. Липке та холодне почуття страху та безпорадності минули по спині холодним потом заливаючи мене всю. І найгірше, що він це помітив. — А інакше простим аутодафе ти не відробишся і тортура піксі для тебе здасться легкою забавою. Думай відьма. Думай. Я чекатиму.

Після того як він пішов я не могла поворухнутись ще хвилину, до того як Каліас зміг розірвати заклинання. Він зняв і захист з майстерні, а тому на мене налетіли одразу всі й єноти, й Елоді, й величезний Касьян збиваючи на підлогу і лягаючи зверху злегка притискаючи.

— Чому? — зовсім не по-котячому рокочуше запитав фамільяр і його відразу підтримали всі інші. Навіть Скел невдоволено тряс кістками та катував обуренням.

— Тому. — відрізала я схопивши за хвіст Сіпіса, що поривався погнатися за магом. А потім бажаючи перевести тему все ж таки запитала. — То куди цукерки поділи?

— Піксі… — сумно простягнув мій видобуток.

— Проспорили. — підтримав його Апіс.

— Поки ти була в лісі. — уточнив Іпіс і теж похнюпив голову.

— Нам шкода. — зізналася й Елоді й підлізла ближче, притискаючи вушка.

— Все з вами зрозуміло. — зітхнула, бажаючи підвестися і мало знову не впала від того, що Касик тицьнувся в мене лобом, вимагаючи відповіді. — Ходімо, треба доставити замовлення.

І все ж вивернувшись із хватки звірів оглянула лавку, дух уже поставив усе на свої місця і Скел активно дозбирав у шухляду потрібне.

Мені хотілося втекти від домашніх просто тому, що не хочу показувати їм свій страх. А мені було страшно. До того ж дуже.

— Каліас, став найвищий захист після того, як ми підемо. — у те, що фамільяр не піде зі мною, я дуже сумнівалася.