Глава 10

— Ви не маєте права! — кричав найпузатенькіший, а отже середній із братів – Сіпіс.

— Це наша лавка! — підтримав його старший – Апіс.

— Катіться з відси, поки наша відьма не повернулася! — підсумував Іпіс.

— Ви не розумієте, це не я, а лорд градоправитель наказав. Сказав, що лавку вашу не можна мати в місті без його дозволу. — відповів їм столяр, прибиваючи дошки до моїх дверей, забиваючи її.

— Лорд чи ні. А я радив би тобі бігти, поки наша відьма не повернулася. — гуркотливо промуркотів Касьян. — А то ти нам майно псуєш.

Мій котик має рацію, роботяги такому собі час бігти, бо я злюсь. І весь мій гарний настрій навіяний переляком прийшлих ухиляється. Тепер мені хочеться прибити цього виконавця волі влади. А лорд, ось лорд… Він вирішив мені так низько помститися за піксі? Ну, нічого! Я йому ще влаштую! І цьому з молотком теж влаштую.

Приземлилася позаду нього та склала руки в жесті, що закликає вогонь, я так часто використовую при варінні зілля. І вже була готова підпалити дошки, на які не поширювався захист Каліасу, коли столяр знову заговорив.

— Та я б радий, та мене самого прикрити обіцяли, якщо не зроблю. Інші відмовилися. А я з деревом працюю, ось мене й змусили. — сумно тягне у відповідь фамільяру він, а я завмираю.

Стоп, а як він пройшов крізь захист? Оглядаю двір, розумію, що так, захист далі та він його пропустив. А значить, йшов без злого наміру, а з розпорядженням від влади, сам того не бажаючи, але без іншого виходу. Адже у нього на плечах чотири доньки та дрібне ще пацаня, та й дружина його після останніх пологів захворіла. Не може він без грошей зараз залишитися.

Що ж, гаразд. Йому мстити не буду, але щоб не псувати собі репетицію все ж весело відправила заклинання в політ.

Смішки домашніх були приємним акомпанементом до переляканого крику столяра.

— Відьма! — він крикнув це скоріше злякавшись, що я вже тут, але прозвучало це як вирок, а тому мило його привітала:

— І вам у безодні опинитися. — широка посмішка та ми з моїм звіринцем дружно поспостерігали, як з рук чоловіка приречено падає молоток.

— Пані Відьмо, це не я. Не гнівайтесь, прошу! Я б і не прийшов, так наказали, мою крамницю закрити обіцяли! Прошу змилуйтеся. — я посерйознішала, бо мужик впав на коліна, просячи пощадити його.

— І ти вирішив прикрити свою дупу. Вирішив, що я не дізнаюся, хто наважився виконати наказ? І зіпсувати мені дверний отвір. — вирішила не псувати собі репутацію та все-таки напасти на людину, хоч і словесно.

Спостерігаючи за вугіллям, що залишилося від колись дошок, я покликала магією молоток, і слідом пару цвяхів. Хотілося зібрати дрібнички столяра та відправити його додому, бо голодна, втомилася і взагалі.., я зла темна відьма, мене треба бояться та обходити десятою дорогою.

Але чоловік схоже зовсім не правильно сприйняв мої пориви та бухнувся вже не просто на коліна, а прямо мені в ноги. Тікати навіть не пробував, знав, що не спрацює. Адже я якось приїжджого, який вирішив поцупити мій гаманець звичайним буханцем хліба зупинила. Ну ось не знав він, що темні відьми носять із собою пару зіллів загусників, а ще можуть їх використовувати. Взагалі отримав він уже твердим буханцем по головешці, прокляття-спотикайку і зовсім капосне – втрата речей. У цього хлопця напевно досі пропадає то гаманець, то один чобіт, а то й білизна. Так ось цю виставу бачили всі, хто був на площі, а чутки в Елдріоні розносяться швидко. Саме тому мене зараз благали про поблажливість, а не бігли стрімголов.

— Іди звідси. Очі, щоб мої тебе не бачили. — сказала ліниво та щойно столяр кинувся навтьоки зіткала на рівні його ніг щит, знову таки для підтримки репутації, о який він і спіткнувся. Але не ставши звертати на це увагу швидко побіг далі. А я з посмішкою зайшла до хати, закликаючи вітер, щоб він смів вугілля з порога. — Ну?

Дивилася на Скелета за прилавком, але відповів мені Каліас:

— Тільки за відновлюючим приходили, Хазяйко. — дух зіткався поряд миттєво та я посміхнулася вже некроманту, що став мені рідним.

— Чудово. — кивнула й обернулася до інших. Встигла помітити, як єноти тягають коту печиво зі своїх засіків. Здається, хтось заперечив. Що ж, вони взагалі часто практикують останнім часом. — Скел, збери як мені скриньку як минулу, мадам Рамона не винна, що деякі недорозвинені мені замовлення підірвали.

Спостерігаючи за тим як скелет збирає потрібні зілля, я пройшла на кухню. Рука за звичкою потяглася до стосів коробочок із цукерками, але нічого не намацала.

— Дивно. Я пам'ятаю, що коли відлітала в ліс була ще одна коробка. — промовила вголос, намагаючись зрозуміти, чи це так. І відразу розуміючи що сталося непідробно ричу. — Смугасті засранці! Ану йдіть сюди!

Звичайно ніхто б не вийшов, а тому я сама пішла полювати на трьох непосидючих злодюжок. Під ногами майнув пухнастий чорний схід і я боячись наступити не поставила ногу, а злегка відстрибнула тим самим провалюючись на підлогу.

— Елоді! — шиплю, бо як бачу ще одну хитру морду. — І ти з ними?

— Я? — щиро дивується вона та граціозно махнувши хвостом задерла носик і пішла в напрямку сходів на другий поверх. — Я взагалі повз проходила.

І напівобернувшись зрозуміла, що я нітрохи їй не повірила, вона зірвалася на біг. Ну нічого, у мене є ще троє звірів, які мені зараз скажуть куди поділи цукерки.

— А-ну стояти! — закричала в стрибку, намагаючись зловити Сіпіса. Він, шкода такий ухилився і поспішив злетіти на люстру.

Але його брати не були настільки спритними, Іпіс сидів поруч із дверима та мітлою, а Апіс намагався протиснутися і сховатися на полицях.

— Стій паршивець, скинеш! Мітла, взяти! — на молодшого закликала вірну подругу в слова вкладаючи бажання.

Скелет теж вирішив взяти участь і спробував упіймати Апіса з іншого боку. Той просік, що справа не чиста, вибрався з полички, скидаючи при цьому зілля, яке Каліас підхоплював магією. А смугастий шкідник заробив лапками бажаючи забратися вище на шафу.