Глава 7

До того моменту коли під моїми вікнами почали розноситися крики, я вже була готова. Парадна зелена сукня, хутряна накидка, а то вогонь вогнем, але до місця аутодафе ще дійти треба, а надворі осінь, холодно. Переносна дерев'яна скринька на лямці, для доставки зілля. Поки я готувалася, до крамниці забігло пацаня з листом від мадам Рамони. Там говорилося, що їй замовили цілий гардероб і що треба поповнити деякі запаси. Список стандартний, що зміцнює зілля, стабілізує від плям, амулети від молі, ще кілька флакончиків зоряного. І завершувала картину «відьмина служба доставки йде на багаття» гострокінцевий капелюх, який я вділа на голову під нові ставки домашніх на тему того, за скільки я обернуся. Мені й самій було цікаво, я все-таки чекала градоправителя якщо не з криками, то з помстою. Але він не йшов.

За те прийшов отець Віден, який забрав у мене скриньку з моїм логотипом підхопив за руку і потяг з лави під гуркіт натовпу, на головну площу перед ратушею.

Городяни відверто дивилися, як завжди, коли мене вели спалювати, так як це єдиний привід розглянути темну відьму і не вловити прокляття. А то раптом я вирішу, що вони на мене зуб точать, ображуся ще.

Я якщо чесно була не з уразливих, але мене цілком влаштовувало те, що вони тримаються подалі та не лізуть із зайвими розпитуваннями.

— Дитя нечистої сили! — заволав Віден з яким ми перебували якщо не в дружніх, то в приятельських стосунках. — Прив'яжіть відьму!

Коли мене відконвоювали до потрібного місця, то підвели до такої сцени з дерев'яною жердиною, а навколо було накидано сіна та хмизу. Мене підвели до цієї конструкції для мого вбивства й власне попросили:

— Пані Відьмо, дозвольте вашу ручку. — ввічливість мого постійного клієнта Сайлоса Нефігеля була на висоті.

Чоловік мав посаду голови міської варти та частенько заходив до мене за зіллям від хвороб ніг собі та своїм солдатам. Якось так склалося, що саме з моєю появою у всього гарнізону Елдріона більше не було проблем із ногами через мокре взуття та довгу службу. А тому потомствений вояка й за сумісництвом дворянин був дуже ввічливий і акуратний зав'язуючи мої руки за стовпом.

— Ми зібралися тут, щоб позбавити наше місто від скверни! — розпинався перед натовпом святий отець. — Ця відьма псує нам життя вже купу часу! Порча, прокляття, заговори. Вона грає нами як ляльками. Настав час позбавити нас від цієї долі! Спалити відьму! — промовив він ритуальну фразу, через що народ підхопив вкладаючи силу в заклинання, яке сплітав Віден.

— Спалити відьму! Спалити відьму! СПАЛИТИ ВІДЬМУ! — з кожним новим разом слова звучали все голосніше, а поряд зі мною почало тліти сіно. — СПАЛИТИ ВІДЬМУ! СПАЛИТИ ВІДЬМУ!

Кричали городяни насолоджуючись видовищем, хоча насправді мало хто з них бажав мені смерті по-справжньому, я була занадто корисною. І саме тому Віден вливав свою силу розпалюючи вогонь, адже ритуальна фраза, що мала харчуватися від злості людей до відьми – була надто слабкою. Хоча рідко й виходило в інших містах, що відьом дійсно спалювали. Людська злість, невиправдані очікування і просто можливість звалити на когось провину прирікали на загибель ні в чому не винних дівчат. При цьому всі вважали себе святими та нерідко виходило, що збиралися всі добрі вбити злих.

— Спалити відьму! — прокричав ще через якийсь час світлий та паливо для вогню спалахнуло весело підбираючись до мене. Воно лизнуло мені ноги, які я спеціально намазала маззю від опіків, три хвилини протримається, а за цей час мене вже й розв'яжуть.

Вже не вперше я брала на власне спалення кисть скелета, якого колись підняв Каліас і подарував хто-зна яку, але свідомість. Саме тому поки вогонь розгорався, рука у мене в волоссі, що прикидається звичайною прикрасою відьми, зараз виплутувалася з волосся. А вогонь усе підступав і спалахував.

— Що тут коїться? — пролунав не вигук, а обурений рик уже знайомого мені лорда.

Швидкий поворот голови й я бачу одягненого в не зовсім за розміром костюм градоправителя з чорним на диво волоссям. Він обурено оглядає натовп, похмуро чіпляє поглядом мене, робить крок і запинається об мій ящик. Дивиться уважно на малюнок відьомського капелюха з назвою лавки «Все й нічого» швидко підхоплює однією рукою замовлення кравчині, а після піднімається до мене.

— Ритуальне спалення відьми, лорд градоправитель. — неголосно відповідає йому на запитання Віден, але влада не звертає на нього увагу, а наближається до мене швидкими кроками, знаходжу випускаючи тіні які гасять полум'я на місці де він щойно пройшов.

Я з жахом розумію, що він тримає ящик в опущеній руці, і мої зілля зараз нагріваються від полум'я. А чоловік у цей момент підходить до мене та одним швидким і точним рухом розрізає мотузки ножем наче зітканим із вогню.

— У моєму місті ніяких спалень без мого дозволу! — грубий наказ і не встигає нічого сказати, як я вихоплюю в нього ящик і з силою відправляю в політ, посилаючи в догін і магію, бажаючи підняти зілля якомога вище.

— Лягай! — заволав хтось із натовпу і я підтвердила цей вислів намагаючись накрити площу щитом. Але не встигла.

Скринька вибухнула. На нас полетіли уламки скла, а зілля те саме зоряне зілля вибухало миготінням блискіток, що супроводжувалося гучним бахом, димом і новим шквалом скла.

Не встигла я зрозуміти, що щит не виставити, як мене заграбастали чиїсь сильні руки притискаючи до чоловічих грудей і ось уже рука лорда піднімається вгору й за кілька метрів на площі зіткався щит. Крики паніка серед городян, але й багато хто зорієнтувався, набилися під навіси, намагаючись сховатися від шквального вогню, а деякі стояли чи то в ступорі, чи то в заціпенінні. Здавалося, що хтось не міг поворухнутися від страху, а хтось заворожено насолоджується красою моменту. Адже де ще можна побачити як блискітки розлітаються в різні боки, а потім їх підхватує вітер створюючи химерні візерунки.

Я притискалася до грудей мага не дихаючи, уважно спостерігаючи, як скло потрапляючи на щит буквально плавиться і стікає червоно-оранжевою палаючою плямою. І лише коли гучні звуки припинилися я оглянула площу, оцінивши збитки. А вони були, ті хто не зрозумів одразу зловили не один десяток уламків, а хто був надто не квапний отримав опік від розплавленого скла, хтось із людей навіть кричав, бо йому блискітки в очі потрапили. І ось при всій цій картині я чую спокійний, трохи звинувачуючий голос нового градоправителя: