Глава 3

На ходу відкриваючи магією пляшечки я покликала ножиці. Поки ріжуча зброя долітала до вже наявних я сповивала мага заклинанням, яке встигла сплести доки домашні ста́вки ставили. І помах правою, помах лівою й волосся, яке до цього було по плечі, тепер стало красивою чоловічої довжини. Загалом короткі, загалом дуже. І поки на залишки чорного волосся лилася рожева фарба, у мене знову стався «помах правої, помах лівої» і одяг мага теж починає зменшуватися. А на підлогу летять дрібні клаптики тканини.

І ось стоїть маг весь такий покромсаний й облитий, і так мені смішно стало, що я виливаючи йому на голову фіксатор для волосся закликаю тортик з люстри, хоча скоріше його залишки, єноти не марнували часу. Обурений крик «наше», пролунав як тільки частування покинуло бенкет, але я лише хитнула головою й лукаво посміхнулася магу, що зняв заклинання. Побачивши в моїх руках торт напоготові лорд позадкував, а моя розумна мітла, що стоїть неподалік, підлетіла та й витягнулася так, що непроханий візитер об неї спіткнувся і впав би, якби не проклята магія. Ну нічого, я теж чаклувати можу, відьма я чи хто? Вихор стихії буквально виносить розлюченого мага за мій поріг ще й проштовхує кам'яною бруківкою кілька метрів. Не мало не засмучена цим я сідаю на вірний транспорт і підлітаю до чоловіка.

— Не дратуйте мене лорд градоправитель, бо мені трупи ховати нікуди. — широка усмішка й торт впечатується в перекошену пику мага. — Жартую, місце ще є.

— Відьма! — натурально гарчить він, а з дому долинає грізне:

— Наша! — і я відправляю заклинання, блокуючи вихід домашнім.

— Та що ви, я сам янгол. Просто на мітлі швидше. — мій сміх є акомпоніментом до того, як гарно я віддалялася в будинок. А як тільки опинилася за порогом, обернулася до домашніх і наказала. — Каліас, встановлюй найвищий захист, нас зараз теж, вбиватимуть.

Покійний некромант кивнув і зайнявся справою, коли мене за сукню смикнув один із єнотів.

— А чому ти його просто не вбила? — Іпис був здивований, як і решта. Всі, окрім кота.

— Тому що він маг і тому що новий градоправитель. — натомість, як почесний «старший» у мене в звіринці, пояснив Касьян. Коли мордочки обернулися до мене я лише кивнула. Так, магів вбивати не можна, за це покарання куди як крутіше аніж аутодафе.

— Поставив. — промовив дух і я кивнула.

— Скел, давай разом з Елоді в ліс. Мені потрібні піксі. — хитра посмішка й напружений голос фамільяра:

— Мірайко, а навіщо тобі лісові піксі?

— Для помсти. — посміхаюся широко та спостерігаю як від будинку йде легка зелена хвиля. Значить маг отямився і намагається пробратися всередину.

Фиркнув на його спроби я поспішила на горище, де зараз був ще один член мого звіринця. І ось що дивно, жодного з них я заводити не збиралася. Єнотів узяла тільки піддавшись на умовляння фамільяра, а решта взагалі самі нав’язалися. І що важливо у ранньому віці, навіть кіт.

— Ріс! — відкинувши дверцята вмостилася на підлогу, звісивши при цьому ноги в отвір. — Прокидайся, справа є.

— Що? Знову? — лінивий, трохи заспаний голос звіра й до слуху долинають помахи крил.

— Ага. — усміхаюся цілком щиро тому, що так, маленька помста лорду магу принесла мені задоволення. А то як здригається захист вбираючи удари та стаючи тільки сильнішими — взагалі змушувало нервово посміхатися.

— Довели? — якось із розумінням питає Ріс і на світ потрапляє його чорне, як ніч крило.

— Ага. — киваю та виставляю руку. — Іди до мене, бо Касик втік зараза, а мені треба. У мене нерви... Заодно й розповім, що робити.

Ще помах і мені в руку не боляче впиваються пазурі, через що я подумки радію осені, прохолодній погоді та довгим рукавам. Чорне пір'я гарно поєднується з моїми зелено-клітчастими рукавами, а янтарно-жовті очі яскраво поблискують у світлі магічного світильника. Пугач був гарний, весь чорний, навіть дзьоб і то був темним. Він був не те що рідкістю, скоріше винятком для свого виду, саме тому його й не прийняли свого часу, а викинули з гнізда. Він не розбився дивом лише завдяки Елоді. Таке ж чорне лисеня було покинуте всіма й залишено вмирати голодною смертю. Вона навіть зізналася, що якби не забарвлення Ріса, то з'їла його, адже голодувала не перший день. Але натомість носила на своїй спині, шукаючи хоча б щось їстівне. Так вони й вийшли до міста, де колись жила я. А як вони хвостиком ходили – страх та жах. Касьян спочатку бурчав, він тоді вже років п'ять-шість був моїм фамільяром, тому не радів новим звірам. Але з часом ми обоє звикли. Ця чорна трійця зі мною стільки років, що вже й не згадати всіх витівок та каверз, що ми влаштували.

— Я так розумію, що мова зайде про те, хто зараз намагається пробити захист? — легко нагадав про себе пернатий.

— А? Так. Взагалі, мені потрібно, щоб ти з'ясував, де він живе. Плювати кімната або найкращі апартаменти. Головне запам'ятай точне розташування. — мало не промуркотіла чухаючи йому шию. — Чи зможеш?

— Звичайно, зможу, але що ти задумала? — широко розплющені очі вихованця переконали мене в моїй темності. Бо як йому було дуже цікаво й схоже теж весело. Ех…, погано я впливаю на домашніх. Це ж, мені, належить бути шкідливою і капосною, а не їм, вони можуть і простими побути.

— Посту, горду й витончену. — широка усмішка й легкий кивок, коли захист здригнувся сильніше, ніж раніше.

— Що він таке зробив? На вигляд ти зараз і на вбивство готова. — заклекотів пугач, а я насупилась згадуючи мага на бруківці.

— Допомогти намагався, одружтися пропонував, образив і завдав непоправної травми моїй тонкій та дівочі організації. Тому так, мститиму і зі смаком.