Глава 1

— Тепер ти станеш моєю Мірай! Стільки часу мені відмовляла, а зараз сама благатимеш, щоб я пустив тебе до себе на поріг! Ти настільки дурна, що випила своє ж приворотне зілля! — хитрий сміх Таннера Гранді різанув по й так розхитаних нервах.

А вони в мене не гумові. У відьом взагалі терпіння – рідкість. Так ось моє закінчилося ще вранці, коли коваль повідомив, що мій казанок полагодити не можна. Істерика незадоволеної клієнтки та її обіцянка поскаржитися у ратушу – добили мій настрій і я з чистою совістю, тобто її відсутністю відправила у слід істеричної дамочки легке прокляття. Перша ж ніч із чоловіком і вона покриється червоними пухирями та помаранчевими плямами, втім як і її коханець. Потім удома розбилася прапрабабусина ваза, а домашня живність не те що не зізналася хто, так ще й мене крайньої виставили. Вирішивши заспокоїтися в лісі прийшла на улюблене місце де вже майже як кілька років уподобала повалене дерево. Але дерева не було. Були дрова, які збирали якісь прийшлі. Городяни то мене знають і взагалі намагаються не лізти без потреби в ліс, а ту місцевість, що притикає до лави – взагалі обходять, щоб ненароком не потурбувати мій спокій. Але ці цього не знали та стали двома новими берізками у мене в лісочку. Але така помста настрою мені не додала. Пройшовши додому, я помітила, що вивіска покосилася, так ніби її хтось віддерти намагався. І ось стою я вивіску роздивляюся, вже з чашкою чаю в руках завареним фамільяром. Мені в чашку листок потрапляє, ну буває, осінь все-таки. Дістала та знову відпила чай. Як раптом вилітає пузатенький з залисинами мужичок по дивному збігу обставин іменованим гродоправителем і як почне кричати, що я тепер його й буду вся його такого хорошого любити.

А я відьма. Темна відьма. І терпець у мене ще вранці скінчився. І взагалі мене зайвий раз чіпати не треба. Ну ось прям зовсім. А то я зла, можу начаклуванькати так, що потім сама закляття не зніму. І ось місцеві це знали. Та й сам товстун це відав. Але чомусь був надто впевнений, що обхитрував мене. Мене. ВІДЬМУ! Ні, ну ви уявляєте? Свята простота. Відьму він зібрався обхитрити! Ну, нічого, ми зараз йому покажемо. Чому відьом, а особливо темних приворожити не можна. Там он якраз листочки гарні, вони так пікантно виглядатимуть на шкірі у градоправителя.

— Тобто ви зараз відкрито заявили, що підмішали пані Відьмі приворотне зілля. — пролунав зовсім поряд незнайомий чоловічий голос.

Обернулася. Красивий хлопець з темним акуратно покладеним волоссям і виражені вилиці. Одягнений у штани та звичайну сорочку із закоченими рукавами. Дивно, на вулиці вже прохолодно. Погляд повернувся до обличчя, густі брови, тонкі губи й очі карі, вони ніби блищали, чи бажаючи мене спалити, чи обігріти. Він теж вивчав мене поглядом, ніби оцінював, чи можу я йому щось зробити.

О, а я могла. І зроблю! З якого переляку він втручається в моє привороження?

— А ти ще хто такий? І на якій підставі цікавишся? — хмуриться Таннер.

Причому злість його спрямована не на непроханого співрозмовника, а на мене. Схоже до нього поки не дійшло, чому я не вішаюсь йому на шию з криками «Любий, я вся твоя». Нічого. Скоро зрозуміє, що особисто я – приворотні зілля не готую вже років так сім.

— Лорд Азраель Альваро, новий градоправитель Елдріона. — представився чоловік і підійшов ближче, через що я тільки зараз усвідомила, який він високий. Метра два, не менше. Ми з пухким Таннером на його тлі виглядали дрібними та незначними. А ще шокованими, бо не він, не я, не були готові до новини про заміну. — І на цій підставі цікавлюся, чи ви справді дозволили дамі випити приворотне?

Довгий і оцінюючий погляд на мене та стиснуті губи. Так, лорд також зрозумів, що я на шию пухлішу не кидаюся.

І тут у мене в голові дозрів план. І розплившись в посмішці я запищала що було сил, кинулася обіймати схоже вже колишню владу, попутно відправляючи чашку з чаєм до будинку.

— Любий! — пищу я мало не фальцетом, а у пана Гранді на обличчя наповзає задоволена посмішка. Він відразу опускає руки мені на талію й намагається вхопити те, що нижче. Я ж активно плету заклинання, яке працює тільки при зіткненні шкіри до шкіри. А може, навіть і на крові цього покидька зав'яжу. Адже нічого не заважає його цапнути. Проблема в тому, що вона концентрації вимагає, а тому коли мені на руку лягла чужа в білому рукаві, я збилася.

— Пані Відьмо, отямтеся, вас просто приворожили. — каже ніжно чоловічий голос і з силою відтягує мою руку від шиї жертви.

— Мужику, гуляй звідси. — розвертаюсь і шиплю на нього. Бо боляче, паскуда! Він синці мені точно залишив. З рук зривається простеньке прокляття, перш ніж він встиг відскочити злякавшись моїх очей, що світяться. У нас відьом так завжди – коли чаклуємо райдужка світиться немов ліхтарик. І я із задоволенням поспостерігала цими очима за тим як у лорда виростають ослячі вуха та хвіст.

Відвертаюсь і знову починаю плести заклинання, віддалено відзначаючи сміх жертви. Зазвичай ця магія не вимагає довгих дій, просто я вирішила зав'язати прокляття на чужій крові – від туди й мороки більше. Але й цього разу мені не дали закінчити. Не просто схопили за руку, а відірвали за талію та відтягли від Гранді на кілька метрів.

Знову злий погляд на незнайомця і я завмираю. Ні вух, ні хвоста як і не бувало. Опа-ся. А новий містоправитель у нас маг…

— Пані Відьма! — гарчить він, а я помічаю як із вхідного отвору до моєї лавки стирчать допитливі голови домашніх.

— Сокирко, Господиню? — чемно сказав Каліас Анор – мій домашній привид, який є духом-охоронцем, а за життя так взагалі був некромантом.

Але я нічого не відповідаю, лише закликаю магією тесак із кухні. І ось він летить, летить, а я доплітаю заклинання і кидаю його на Таннера. У цей же момент з лави доноситься шум – це домашні від гостро-ріжучого ухиляються. А потім тесак виривається на вулицю, поблискуючи металом, пролітає повз мене та злегка чиркає по плечу жертви моєї помсти. А помщу я красиво, з фантазією. Якщо він так хотів мене приворожити, то тепер він буде об'єктом зітхання всіх не закоханих дівчат. Ось тільки хотіти вони його будуть аж ніяк не в інтимному плані, а як іграшку в колекцію – мати.