Розділ 17

Ребека…. Шейн справді намагався не злитися. Увесь день вона приставала до нього зі своїми самовбивчими ідеями. Та який дурень взагалі погодиться ризикнути життям заради примарної надії з’ясувати правду. Тим паче, що цим розслідуванням повинна займатися поліція.

Йому і без цього вистачало проблем. Аніка досі не зв’язалася з ним, і він уже починав хвилюватися, як би з нею чогось не трапилось. Та й на роботі все було не так просто. Починався сезон дощів. Злі духи ставали активнішими, демони біснувалися і лютували.

Сьогоднішня гроза суттєво ускладнила їм усім життя. Довелося ганяти з одного кінця міста в інший і так увесь день.

Під кінець у нього сил не було навіть на те щоб прикритися від дощу. Тож додому він повертався брудний, – демон скупав його в калюжі, – мокрий і злий.

Шейн навіть голоду не відчував, хоча їв востаннє зранку. Хотів тільки змити з себе увесь бруд і лягти, нарешті, спати.

Але і тут його планам не дано було збутися. Дзвінок витягнув його схвильованого з душу. Усміхаючись як ідіот, він кинувся до магічного дзеркальця, очікуючи побачити обличчя Аніки, і мало не вилаявся, коли перед ним виникла проекція лейтенанта Фана.

Лаявся він уже після того як завершив розмову, натягуючи чистий одяг на мокре після душу тіло. І не припиняв лаятись, доки не опинився на порозі бару.

Що глава відомства взагалі забув в цій забігайлівці? В столиці вдосталь закладів розрахованих на аристократів. Були навіть такі, в які простолюдинів не впускали.

В дорогому костюмі, з ретельно прилизаним волоссям він аж ніяк не вписувався в атмосферу бару. Не дивно, що Ребека його впізнала.

— Як твої рани? — несподівано запитав Мерин і Вінфред скривився пересмикнувши плечима.

Фан поніс Ребеку додому, залишивши його наодинці з начальником.

— Все уже в порядку.

— Правда? Це добре, — принесли вино, і чоловік попросив ще один келих.

Шейн може і не проти був би випити, але ж не в компанії начальства.

— Вибачте, але пити я не буду, — прямо сказав він, і Мерин у відповідь усміхнувся.

— Як хочеш, — напрочуд легко погодився він. — Взагалі, я планував провести вечір на самоті. І якби не твої підлеглі, мені би це вдалося…

Шейн мимоволі скрипнув зубами.

— Я їх звісно відчитаю за неналежну поведінку. І все ж, робочий день давно закінчився, і я не можу вказувати їм як розпоряджатися своїм вільним часом, — додав він в кінці, і глава відомства на мить скривився.

А може йому здалося. Шейн не настільки добре знав цього чоловіка.

— Що за історія з ритуалом поклику предків? — несподівано серйозно запитав чоловік, і Шейн вилаявся собі під носа. — Не знаю, в чому там справа, але ти ж розумієш, що не потягнеш, — Вінфред здригнувся і роздратовано подивився на начальника. — Я кажу це не тому, що сумніваюся в твоїх навичках. Сил у тебе однозначно вистачить, але ти і сам знаєш, життя некроманта в цьому ритуалі залежить від цілителя. Стихійники, звісно, довго не живуть, але буде дуже прикро, якщо ти закінчиш своє життя ось так.

Додому Шейн повертався пішки – надто багато сил витратив за день. Центр столиці в сутінках мав чарівний вигляд. Магічні ліхтарики літали в повітрі над головою, звідусіль виднілися барвисті вивіски. На світло зліталися дрібні магічні істоти. Вночі цей вид буде ще чарівнішим.

В пам’яті демоноборця зринали спогади з недалекого минулого. Не так давно вони з Анікою ішли цією самою вулицею, тримаючись за руки. Він розповідав їй, як минув його день, а вона тулилася до нього і усміхалася у відповідь на його жарти. Вони насправді так мало часу провели разом як пара.

Ноги самі привели його під ресторан в якому проходило їхнє перше побачення, і Вінфред завмер, відчуваючи як всередині усе перевертається від туги.

Молода пара пройшла повз, весело перемовляючись, і Шейн глибоко вдихнув. Озирнувшись довкола він побачив неподалік лавочку і попрямував туди. На вулиці було уже доволі прохолодно, і Шейн був вдячний за це. Холод бадьорив і відволікав. Декілька хвилин він просидів непорушно, крутячи в руках магічне дзеркальце. Тоді прочистив горло і воскресив в своїй пам’яті образ Аніки.

Кожну мить очікування його серце прошивали невидимі голки. Він так і сидів, заплющивши очі і затамувавши подих. І коли дзеркальце в його руці завібрувало, мимоволі здригнувся.

— Привіт, — знайомий голос, здавалося, тільки посилив тугу. Шейн розплющив очі і мимоволі усміхнувся.

— Де це ти?

Дівчина мала не надто охайний вигляд. Із зібраного у високий хвіст волосся стирчало одразу два олівці. Верхні ґудзики форми були розстібнуті, а рукави закочені, краватка скручена в рулет виглядала з кишені.

— Нам тут видали списки літератури, — вона продовжувала озиратися довкола, наче щось шукала, — вирішила навідатися перед сном в бібліотеку.

Шейн з усмішкою спостерігав за нею, відчуваючи як тілом розтікається тепло.

— Ти ж знаєш, що не зобов’язана носити форму після занять.

Аніка перестала озиратися і зосередила свій погляд на ньому.

— Просто забула переодягнутися.