Розділ 14

Вони уже хвилин п’ятнадцять сиділи в невеличкому затишному ресторані. Вікна закладу виходили на обгороджений високим муром центральний парк. Відвідувачів було небагато. І на них двох ніхто не звертав уваги. 

Лірен мовчав, відколи вони зробили замовлення, наче чогось чекав. Андрея також намагалася мовчати. Але думки спинити було значно важче. І з того, як тремтіли від ледь стримуваної посмішки губи лірійця, вона розуміла, що він усе прекрасно чує. А тому не витримала перша.

— Ти ж розумієш, що у мене, як у бідної студентки коштів для оплати замовлення недостатньо.

Лірен таки посміхнувся, хоч і поспішив заховати посмішку за чашкою кави.

— Поїж, — допивши каву, промовив він, — я пригощаю.

Андрея згадала той напівзруйнований будинок в якому отямилась. Ті умови, в яких їй довелося провести перші тижні після переселення, і у неї цілком логічно виникнуло декілька нових запитань, як от…

— Скажімо так, є дехто, хто в неоплатному боргу переді мною. А це усе, — він обвів рукою себе і ресторан, — відсотки.

Андрея натягнуто усміхнулася у відповідь і відвернулася до вікна.

— Чого ми чекаємо?

Вони обговорили все, що він хотів обговорити. Принаймні, так їй здалося. І вона сумнівалася в тому, що він розповість їй щось із того, що її зараз цікавить.

— Навіть не знаю, — все ще посміхаючись промовив чоловік, — може мені слід тобі розповісти…

— Розповісти що?

Але відповіді вона так і не отримала. Принесли їхнє замовлення і поряд з ситними стравами, на таці офіціанта лежала акуратно складена газета.

— Бажаєте ознайомитись із сьогоднішніми новинами?

“Столичний вісник” – щоденне видання, що освітлювало найсвіжіші новини столиці. Лірен широко усміхнувся офіціанту і вдячно забрав з його рук газету, яку уже через мить передав Андреї.

— Тут нічого немає, — прогорнувши газету від початку і до кінця, промовила вона.

На першій сторінці скандальне розлучення Ремуса Лойда – відомого в Совігарді багатія. На другій благодійна ярмарка. На третій ще щось. І ні слова про Королівський університет магії. Чесно кажучи, Андрея і не сподівалася, що ця історія потрапить в новини. І все ж, відчувала розчарування. Вона не вперше стикалася з несправедливістю, але чомусь саме зараз усе всередині неї загорілось від люті.

Вона майже фізично відчувала як жар заповнює її грудну клітку. Розповзається по горлу і нижче, викликаючи нудоту.

— Це магія, — несподівано промовив Лірен. — Ти злишся, і вона реагує на твої емоції. Була би ти стихійником, і щось уже неодмінно загорілося б, неподалік.

Дівчина здригнулася усім тілом і зіжмакала газету, яку досі тримала в руках.

— Не переводи тему. Ти збирався мені щось розповісти.

Лірен хмикнув і перестав посміхатися.

— Спершу поїж, — серйозно промовив він і підсунув до неї тарілку.

— Ти привів мене сюди, щоб нагодувати? — мимоволі розізлилася Андрея.

— Ти нормально не снідала і не обідала. Я переселив твою душу в це тіло не для того, щоб ти довела його до голодної смерті, — дівчина поблідла під його холодним пронизливим поглядом. — Поки не з’їж усе до останньої крихти, я тебе звідси не випущу.

 Андрея збентежено подивилась на лірійця. Чоловік зітхнув і вказав на її тарілку.

Злегка почервонівши, дівчина взяла до рук столові прибори і почала їсти. І тільки скуштувавши перший шматочок, зрозуміла, наскільки зголодніла.

Лірієць не промовив ні слова доки вона не спустошила усю тарілку. Він заговорив тільки після того, як вона відклала столові прибори.

— У них є люди не тільки в Королівському університеті магії, — напрочуд спокійно промовив Лірен. — І Рім, і Мерин скоріш за все пішаки в чиїйсь грі. Хтось поступово захоплює владу в Окті. — Дівчина мимоволі поблідла і нахмурилась. — Тепер розумієш, чому тобі краще триматися від усього цього якнайдалі? — Він все ще не довіряв їй. Недооцінював її. — Це ти переоцінюєш свої можливості. Що раніше, що зараз ти все ще беззахисна перед ними. І я не зможу захистити тебе там…

Захистити? Усю дорогу до університету Андрея думала тільки про це. Чому лірійця так хвилює в безпеці вона чи ні? Хіба має значення те – виживе вона чи помре? Розділивши з ним клеймо смертника, Андрея врятувала його життя. А він взамін врятував її від смерті, дарувавши їй нове тіло. Між ними не було боргів. Вона справді так вважала.

І вона відпустила його, повністю усвідомлюючи це. Їй огидною була просто думка про те, щоб скористатися клеймом смертника.

Якщо так подумати, він зовсім не зобов’язаний відкликатися на її поклик. І допомагати їй він…

«Я переселив твою душу в це тіло не для того, щоб ти довела його до голодної смерті»

В цьому справа? Андрея опустила погляд на свої руки і побіліла сильніше. Хто вони одне одному?

Лірен і Аніка... Вона досі не знала, що пов'язувало цих двох. І вона не могла ні в кого запитати.

У них була суттєва різниця у віці. В той час коли Аніка потрапила в притулок, Лірен уже навчався в університеті. А коли вона поступила в університет — лірієць очолював Відомство неспокійних душ. Як і коли вони познайомились? Що їх поєднувало? І якщо він так дорожив цією дитиною, як міг віддати її тіло Андреї?