Розділ 12

Теренс Рім вагався. Він досі не розповів Мерину про записку від Лірена. Та й взагалі не вважав це доречним. Останніми днями сід божеволів від страху. І Теренсу було гидко на це дивитися.

— Скільки можна його шукати?! – в черговий раз зірвався Мерин і його секретарка роздратовано подивилася на нього з-під лоба.

— Припни язика, — холодно промовила вона і Мерин кинув роздратований погляд на Ріма.

Мага, який виступив поручителем Лірена досі не знайшли. Той, кого вони підозрювали, недавно повернувся в Совігард на своїх двох і подейкують шкодував, що не встиг на страту лірійця. Мовляв – радо придбав би собі в раби нелюда.

Від того Мерин бісився ще більше. Здавалося, остання надія здихатись лірійця втікала з-під рук.

— Просто піймайте цього недомірка, випаліть на його тілі це бісове клеймо і спаліть живцем, — прохрипів зрештою Мерин.

Теренс мимоволі нахмурився. Відколи аристократ перестав прикидатися в його присутності, секретар почав його зневажати.

Єдиним, що викликало прихильність була напускна доброта Мерина. Щойно він знімав маску, розкривалася його ница природа: жадібний, боягузливий, самозакоханий покидьок залежний від того, що про нього подумають. І з кожним разом він розкривав усе гірші і гірші риси свого характеру.

Теренс ніколи б добровільно не вступив з ним в союз, якби не обставини, що склалися.

— Ти краще за мене знаєш, що це не спрацює. Перевірити справжність клейма зможе будь-хто. Тим паче зараз – коли Максвел знову почав щось винюхувати, це ще й недоречно, — закінчила жінка.

Сід перестав психувати і нахилився вперед.

— До чого тут Максвел? – насторожено запитав він.

— Роз Доррен шле привіт, — сухо відповіла переселенка. – Прокурор приходив до нього, щоб поспілкуватися з покоївкою Уоллісів. Я уже зв’язалася з Королівським судом – Максвел витребував з архіву матеріали провадження Лірена.

— Щоб мене! – вилаявся тихо Мерин, схопившись за голову. — Думаєш, Лірен уже навідувався до нього? – переселенка тільки плечима знизала. — Що він, в біса, йому сказав, що той взявся за повторне розслідування?! 

— Доррен також просив запитати скільки ще часу знадобиться на виконання його замовлення. Схоже, останнім часом стан його здоров’я погіршився.

— Ти краще за мене знаєш кого слід про таке запитувати! – роздратовано відповів сід. – Ще є щось, що я повинен знати?

Переселенка заперечно мотнула головою. На що Мерин роздратовано змахнув рукою. Жінка вийшла з кабінету, наостанок усміхнувшись Ріму.

Щоправда, секретаря від цієї усмішки трусонуло. Якщо він не помиляється старій інтриганці було понад чотириста років і на момент переселення її власне тіло нагадувало зморщене яблуко. Відьма була справжньою темною некроманткою і не одну душу за життя згубила.

— Хоч у тебе будуть для мене добрі новини? – протягнувши руку запитав сід, коли секретар з папкою підійшов до його столу.

— Вчора у Відомство передали нове тіло без душі. Ось досьє тих, хто найбільше підходить для вселення, — коротко відрапортував Теренс, передавши папку начальнику. – Підготовку закінчили, тож ви уже можете перебратися в кабінет Глави.

— Хоч щось…

Мерин навіть злегка усміхнувся, переглядаючи документи. Прогорнувши до кінця він закрив, нарешті папку і глянув на Ріма.

— Як почувається твоя дочка? – співчутливо запитав сід, і у Ріма від його лицемірства мало не сіпнулось око.

— Дякую, нормально. Однак, я хотів би…

— Ти знаєш, — перебив його маг, — я нічого не маю проти, і готовий посприяти всім чим зможу. Проблема в тілі…

****

— Ти точно не пошкодуєш? – вкотре запитав Шейн.

Андрея тяжко зітхнула і продовжила незворушно складати речі у валізу. До початку навчального семестру залишилося всього два дні.

Шейн виконав обіцянку. Він навіть узяв відпустку на тиждень, щоб більше часу проводити з Анікою. Саме з Анікою, бо увесь цей час, чим би вони не займалися, він всіляко намагався пробудити в ній «забуті» почуття.

Для Андреї це було нестерпною мукою. За Шейна вона була старшою мало не на десять років. Всі ті прийоми, які маг застосовував, були їй добре знайомими, і викликали радше теплу поблажливу усмішку ніж любов чи симпатію.

Але траплялися і моменти, коли її серцебиття мимоволі прискорювалося. Як от зараз, коли він присів на ліжко поряд з її валізою в одному халаті з мокрим після душу волоссям.

Андрея старанно не дивилася в його бік, але мовчання затягувалося, а про що він запитував, вона уже встигла забути.

Зрештою не витримав маг, схопивши дівчину за руку, він змусив її подивитися на себе і тільки після цього заговорив.

— В Окті безліч вишів і магам раді усюди. Ти не зобов’язана навчатися саме в Королівському університеті магії.

— Хіба це не найпрестижніший виш? – глибоко вдихнувши запитала вона.