Розділ 10

Шейн акуратно розправив ковдру Аніки. Дівчина зрештою заснула, а за вікном тим часом світало. Якщо так подумати, за усю ніч він спав, можливо, дві-три години в сукупності. Відколи Аніка розбудила його, Шейн не зміг зімкнути очей, попри втому.

Тепер же він почувався так, наче може звалитися в будь-яку мить. І все ж, це було дивно…

Як дівчина могла забути усе, що вивчала протягом багатьох років. Справлялося враження, наче хтось умисно стер не просто її спогади, але і накопичені за роки знання.

Шейн знав усього одне таке закляття, однак, воно було забороненим. Ще на першій Вільхфермській конференції його застосування було обмежено, під чим підписалися представники усіх держав.

Новнулум – закляття десятого рівня, позбавляє мага не тільки пам’яті, а й знань. Відколи Вільхферм встановив обмеження у його використанні, в Окті це закляття застосовують як альтернативу смертній карі. Суд пропонує магу вибір між смертю і втратою усіх спогадів і знань тільки в тому випадку, коли у підсудного є особливі заслуги перед королівством або магічною спільнотою. І тільки тоді, коли злочин було би неможливо вчинити без зловживання магією. Як, до прикладу, масове вбивство внаслідок магічного експерименту.

Хоча, на пам’яті Шейна жоден маг не обрав таку альтернативу. І, чесно кажучи, він їх розумів. Для мага це те ж саме, що і смерть. Однак, спостерігаючи зараз за Анікою, він починав сумніватися в істинності цього твердження.

Ще деякий час він провів в кімнаті дівчини, мовчки спостерігаючи за тим, як вона спить. Він боявся, незважаючи на заспокійливий відвар, яким напоїв її, що в сон дівчини знову можуть увірватися жахи. Але Аніка, схоже, просто відпочивала. Навіть її аура випромінювала спокій і рівновагу. Скоріше за все їй навіть не снилося нічого, і все ж, Шейн не міг залишити її одну.

Чим світліше ставало за вікном, тим сильнішим ставало бажання випросити у начальства відгул. Але цьому бажанню не судилося збутися. Варто було пригадати вчорашній день, довжелезний звіт, який йому довелося писати і кислу міну Мерина, щоб усі його ілюзії остаточно розвіялись. Ніхто йому відгул не підпише.

А тому, коли до початку робочого дня залишилося півгодини, Вінфред тихесенько встав, вийшов з кімнати Аніки, акуратно зачинивши за собою двері, і уже там потягнувся і позіхнув.

Треба буде обговорити з нею повернення в університет. Шейн згадував останні місяці перед її зникненням: те якою замкнутою і нещасною вона була, те розчарування, що проглядало в її погляді щоразу, коли мова заходила про університет, і зовсім не хотів її туди відпускати.

Він не повинен був зупиняти Аніку, коли вона заговорила про відрахування. Знав же, як студенти в університеті ставляться до простолюдинів. А можливо, треба було погодитися на пропозицію директора і залишитися у виші аспірантом. Його кар’єрі це би жодним чином не завадило, і в той же час, дозволило би наглядати за Анікою майже до самісінького випуску.

Його думки хаотично перестрибували з однієї теми на іншу увесь час, поки він збирався на роботу. Від недосипу починала боліти голова, а це нічого доброго не віщувало.

Через неуважність, Шейн переплутав пляшечки і замість зілля бадьорості, додав у чай декілька ложок мікстури від кашлю (в той час, як нормальна доза вимірювалася в краплях).

Довелося вилити гидотне пійло в раковину, відкашлявшись добряче перед цим, — тепер увесь день буде гірчити в роті.

Наливаючи в чашку свіжого чаю Шейн пригадав вчорашню розповідь Аніки, те як вона добиралася додому, і витягнув з кишені транспортну карту. Відколи закінчив університет, він нею практично не користувався.

Грошей на ній небагато, але на перший час має вистачити. З такими думками, він поставив карту на стіл поряд зі сніданком і дописав декілька слів в записці. І все ж, Шейн сподівався, що Аніка нею не скористається.

****

— А ти справді помреш, якщо будеш застосовувати магію? – пошепки запитала Аліша, скориставшись тим, що гувернантка Тара відволіклась на розмову з продавцем.

— Не знаю, — похмуро відповіла Селеста. – Так тато сказав, а він не буде обманювати.

— А моя мама сказала, що маг, який не може користуватися магією все одно, що живий мрець. І, знаєш, я з нею згодна, — поважним тоном заявила дівчинка. – Я би так точно не змогла.

Селеста насупилася ще сильніше. Вона могла користуватися магією, і їй подобалося чаклувати. Просто не хотілося засмучувати татка – останнім часом він часто бував засмученим, хоч і вдавав, що все гаразд в її присутності.

— А тато розповідав, що довго носити антимагічні браслети шкідливо для здоров’я і психі… там чогось, — тим часом продовжувала Аліша.

Селеста витягнула руки вперед і розгублено подивилася на браслети. Тато не дозволяв їх знімати навіть під час сну.

Зрідка, коли ніхто не бачив, Селеста знімала один, і ходила так деякий час, тримаючи руку в кишені. Металеві обідки сильно натирали зап’ястя, а подекуди і подряпини залишали. А ще шкіра під ними нестерпно свербіла і гувернантка часто била її по руках, коли Селеста починала чесати зап’ястя.

— Сьогодні в школі вчитель оживив намальованого Інгою метелика. Це було так класно! – Не приховуючи захвату продовжувала тарахкотіти Аліша, від чого настрій Селести тільки погіршувався. — Я збираюся ввечері попросити маму навчити мене цьому закляттю. Обов’язково покажу його тобі наступного разу. А ще…