Розділ 8

Рікхард Мерин не знав спокою, відколи з’ясувалося, що лірійського вилупка не стратили. Він достатньо добре знав нелюда, щоб розуміти: Лірен не зупиниться, доки не знищить усіх причетних до змови.

І навіть церемонія вступу в нову посаду не принесла сіду радості. Йому увесь час здавалося, що ось зараз, в цю саму мить, відчиняться двері, і в зал увійде лірієць з мечем в руках.

І він прекрасно знав, що нелюда не зможе зупинити ніхто. Він навіть не був впевнений в тому, що Лірен прислухався б до слів короля.

Він знав його ще зі студенських часів. Все ж, вони випустилися з різницею у рік, хоч лірієць і був молодшим на чотири роки. Клятий вундеркінд уже в шістнадцять зміг скласти вступні іспити. І протягом усього періоду навчання, аристократ так і не зміг вийти із його тіні.

Зустрівши його у відомстві через рік після випуску, Рікхард Мерин вперше втратив контроль над своїм виразом обличчя. Якби не цей монстр, він уже давно був би Главою відомства.

Навіть для лірійця Лірен був надто холоднокровним, надто безсердечним, надто жорстоким. Подекуди здавалося, що він взагалі ніяких емоцій не відчуває. Тож ніщо не завадить йому в один прекрасний день пробратися в кабінет сіда і з веселою усмішкою на губах відтяти йому голову.

Маг заспокоював себе тим, що не залишив ніяких прямих доказів своєї причетності. Але попри сподівання, кожний новий день в світі живих не додавав йому впевненості, а наводив ще більшого жаху.

Рікхард погано спав, сіпався від найменшого звуку і все частіше зривався на підлеглих. Він так старанно будував свою репутацію, стільки часу витратив на те, щоб справити на усіх враження добросердечного, розуміючого начальника. А тепер…

Двері різко відчинилися, і аристократ підстрибнув на стільці з переляку.

— Що ще?! — гаркнув роздратовано сід, і одразу ж пересмикнув плечима, подумки себе заспокоюючи – це всього лише його секретарка.

— Якщо продовжиш так поводитися, хтось тай запідозрить тебе…

— Ще всякі переселенки мене не повчали, — перебив він її, і очі жінки загрозливо звузилися за скельцями окулярів.

— Що ще має статися, щоб ти навчився тримати язик за зубами? — прошипіла роздратовано жінка, і він скривився.

Її присутність була найкращим доказом правдивості цих слів. Якби не це, йому не довелося б зараз терпіти поряд цю відьму і її надокучливі проповіді.

— Скажи, що цього разу ти принесла мені приємні новини, — спробував перевести тему Рікхард.

Переселенка усміхнулася кутиком губ і, припинивши прикидатися його секретаркою, присіла на стілець навпроти.

— Боюсь, тебе чекає розчарування, — глумливо промовила вона. — Але є і добрі новини.

З цими словами вона протягнула сіду папку і, відкинувшись на спинку крісла, продовжила мовчки за ним спостерігати.

Зазирнувши всередину він тяжко зітхнув і кинув на жінку нетерплячий погляд.

— У твоєї секретарки були знайомі в «Останньому притулку», — ліниво проговорила вона.

Щось таке вона йому казала, коли влаштовувалась на роботу. Здається, вона там працювала після університету.

— Ти дістала список поручителів? — старанно приховуючи радість, уточнив він.

— Я попросила відмітити тих, хто міг би стати потенційним поручителем лірійця. Таких божевільних виявилося троє, і один з них загадковим чином зник тиждень тому.

— Щоб мене! — все ж не втримався від радісного окрику Рікхард.

Йому навіть дихати стало легше. Тепер залишилося тільки знайти тіло.

****

Що в Окті забув представник варварського народу? Вакхарійці ніколи не вирізнялися особливою терпимістю до представників інших народів і рас. Хоча у них була більш ніж поважна причина для такого ставлення. Свого часу Вакхарія мало не повторила долю Ліри.

Войовничі сусіди намагалися захопити державу та знищити її народ, щоб заволодіти родючими землями і багатими на рідкісні мінерали шахтами, але вакхарійці зуміли дати відсіч.

Вони багато в чому уступали лірійцям. Але головним що відрізняло ці дві раси, була безпощадність до ворогів. В той час як лірійців змалку привчали бути милосердними і розуміючими, вакхарійці жили за принципом: око за око, зуб за зуб.

І вони відплатили кривдникам сповна. За п’ять років війни правителі ворожих держав не однократно омилися кров’ю своїх підданих.

Вакхарійці не щадили нікого. За ніч вони могли вирізати ціле місто включно з жінками і дітьми. Від повного знищення ворожі держави змогло врятувати тільки заснування Вільхферму.

І зараз Андрея побачила одного із них тут, в Окті, в Королівському університеті магії. Дивне передчуття зародилося десь на краю її свідомості, але дівчина поспішно прогнала його. Наче у неї інших справ немає, крім як розмірковувати про причини перебування вакхарійця в Окті.

Повернувшись в гуртожиток, дівчина насамперед кинулася на пошуки транспортної карти. Щоденники можуть і зачекати, а ось повертатися додому в сутінках алеєю королів їй не хотілося аж ніяк.