Розділ 7

Вінфред Шейн уже тиждень сам на себе не походив. Це встигли помітити уже всі члени команди включно із неуважною, зазвичай, до таких речей Ребекою.

Холоднокровний і зосереджений, здебільшого, Шейн став напрочуд розсіяним і імпульсивним, а подекуди й агресивним.

Його кидало із крайності в крайність: від нападів безпідставної люті, до приступів дикої апатії.

Ось і зараз капітан сидів в тіні під деревом похмурий і байдужий до всього світу, поки його підлеглі відчайдушно намагалися виловити шкодливого духа посеред парку, перш ніж той вселиться в одне із древніх дерев.

Шкідник уже декілька днів поспіль не давав спокійно спати жителям багатоповерхівки. Самостійно ідентифікувати і вгамувати духа люди не змогли – напрочуд шустрий попався, а тому звернулися у Відомство неспокійних душ по допомогу.

Але, відколи вони приїхали на виклик, Шейн і пальцем не поворухнув, щоб допомогти їм піймати заразу.

І це при тому, що вони зараз перебували в парку, де на цю мить росло понад десяток древніх насаджень здатних приютити в собі духа.

Щоправда, варто шибенику стрибнути в таке дерево, і вийти з нього він уже не зможе. Дерева, які прожили понад п’ять сотень літ, володіють власною волею і навіть наділені чимось схожим на душу. Коли неспокійна душа вселяється в таке дерево, воно просто поглинає її. І з такої, пійманої в пастку дерева душі, зрештою, виростає дріада.

Кожен дипломований маг знав про це, і Шейн винятком не був. Звичайно, усі члени команди знали, що капітан недолюблював духів, але свідомо дозволити заблукалій душі втрапити в пастку…

— З мене досить, — першою не витримала Ребека.

Щоправда, цього разу ніхто її не засуджував. І справа уже була навіть не в співчутті – поки вони безрезультатно ганялися за привидом, довкола зібрався цілий натовп. І всі мимовільні глядачі відверто насміхалися з некромантів.

Простакам, що не могли бачити примар, вони здавалися божевільними. А ось перед магам виставили себе справжнім посміховиськом.

Але навіть після цього Шейн ніяк не відреагував. З боку натовпу пролунали смішки, а шибеник, помітивши, що його ніхто не шукає, висунув з-за дерева свою примарну голову.

— Я сказала, — набравши в легені більше повітря, скрикнула Ребека, — з мене досить!

Вінфред здригнувся і клацнув пальцями, наче тільки цього і чекав. Всі члени його команди заклякли, а з боку натовпу пролунали приголомшені вигуки.

Закляття примарною сферою зірвалося з пальців мага і, злетівши вгору, розширилось, накривши усе в радіусі ста метрів напівпрозорим куполом.

Примарні ланцюги миттю скували духа і уже через декілька секунд він висів безпомічно в повітрі перед Шейном.

Поки члени його команди, злі і роздратовані, збиралися довкола, демоноборець без особливого ентузіазму розглядав примару.

Найбільша проблема була в тому, що у духа цього разу не було чіткої форми, що свідчило про зовсім юний вік мерця. Зазвичай саме у дітей немає чіткого уявлення про себе, тому духи малюків часто розмиті, нечіткі, або безформенні, як цей.

— І, що мені з тобою робити? — хмуро поцікавився Шейн.

Примарні очиська духа округлилися від страху. Він, схоже, зовсім не очікував того, що хто-небудь зможе його піймати.

— За всіма правилами, потрібно поставити на духа мітку і винести йому попередження. Після трьох попереджень дух підлягає знищенню, — сухо промовив Єн, витягнувши з волосся шматочок сухої гілки з іще зеленим наполовину листочком.

Ребека спробувала було його зупинити, штовхнувши ліктем під ребра, але молодий ще зовсім некромант, тільки огризнувся у відповідь.

Йому ще не доводилося зустрічатися з духами дітей. Але Шейну зараз було не до пояснень. Дух, відчувши небезпеку, заметався безпомічно в путах, і Вінфред відчув як холод розповзається рукою.

Жбурнувши в примару ще одне закляття, він заплющив на мить очі, а розплющивши, побачив невидиму для інших нитку. Як він і підозрював, тіло мерця все ще було пов’язане з духом, а отже помер він недавно. Тож, прихопивши примару з собою, він пішов вперед, орієнтуючись на нитку.

— І, що цього разу? — собі під носа пробубоніла Ребека.

За ними все ще спостерігали, і допитливі погляди глядачів дратували її. Лейтенант Фан шарпнув дівчину за рукав. Ребека зашипіла на нього роздратовано, а він вказав їй на Шейна.

Капітан впевнено йшов вперед, продираючись крізь кущі і зарослі. І, нарешті, зупинився в місці, де нитка ховалася в землі.

Невеличкий земляний горбик під деревом серед трави викликав підозри. І всі одразу ж здогадалися, чому Шейн їх сюди привів. Щоправда, робити ніхто нічого не квапився.

— Ну, і чого чекаємо? — невдоволено озирнувся на членів команди Вінфред.

Дружній невдоволений стогін був йому відповіддю.

— А хіба не поліція повинна цим займатися? — розкопуючи імпровізовану могилу, запитав Єн.

Він в команді був наймолодшим, а тому, зазвичай, йому діставалася робота, яку більше ніхто виконувати не хотів, як і цього разу. Ребека тільки зиркнула на нього невдоволено у відповідь, а Шейн і зовсім проігнорував.