Розділ 6

— Що трапилося з Анікою? — запитала схвильовано Андрея, щойно вони опинилися на вулиці.

— Це ти мені скажи, — глумливо промовив лірієць. — Ти ж у нас тепер Аніка.

— Досить, — перервала вона його роздратовано. — Просто скажи… Ти же знаєш. Повинен знати. Що це був за нещасний випадок після якого вона втратила бажання жити? І скільки часу ти?...

— Нещасний випадок… — з гіркою усмішкою на обличчі повторив лірієць. — І справді, що ж це було?...

Він не знав? Справді не знав? Лірієць подивився на дівчину стомлено і, зітхнувши, попрямував до найближчої лавочки. Андрея прикусила роздратовано губу і попрямувала за ним.

— Навіщо прийшов, якщо не збираєшся відповідати на мої запитання? — пробубоніла вона собі під носа.

— Ти ж сама покликала, — продемонстрував чудовий слух лірієць. — Мені більше не приходити.

— Ні! Я, — надто бурхливо відреагувала на його слова дівчина, — не те мала на увазі…

— Я все думав, як до цього всього причетний Королівський університет магії, — несподівано промовив біловолосий.

Андрея нахмурилась. Чого це він раптом?..

— Чому у це влізли Мерин і Рім я зрозуміти можу. Але як до всього цього причетний університет?...

 Андрея задумалась на мить, оглянула заповнену людьми вулицю. Усі вони кудись квапились, поспішали. То тут, то там спалахували сліди телепортів. Центр столиці як-не-як. І, дивлячись на усіх цих людей, вона приблизно могла уявити собі їхнє життя. Більшість із них і справді мали заклопотаний вигляд. Робота, сім’я, знову робота. На деяких обличчях відображалася вселенська втома.

— А скільки сиріт зараз навчається в Королівському університеті магії? — несподівано відвідала її моторошна здогадка.

— Сиріт? До чого тут?... — Лірен не закінчив, схоже і сам зрозумів хід її думок.

Сироти – найбільш вразливий і найменш захищений прошарок суспільства. У них нікого немає, їх ніхто не знає, ніхто не буде перейматися і шукати їх. І ніхто не помітить особливих змін в їхній поведінці. Хіба не через це лірієць наважився на ритуал переселення душі?

— А якби ти не забрав тіло Аніки, що би з ним трапилось? — знову запитала вона, і лірієць нахмурився, замислившись про це. — Цілителі зобов’язані повідомляти Відомству неспокійних душ про кожне тіло без душі протягом сорока восьми годин після виявлення такого. Зазвичай подальшу долю тіла вирішують родичі померлого. А що трапляється з тілами сиріт?

Лірен нахмурився, на мить кутики його губ сіпнулись. Після чого сіпнулось і його око. Емоції змінювалися на його обличчі. І Андрея затамувала подих, спостерігаючи за ним.

— Я зрозумів… — вмить охрипнувши, промовив нелюд і різко піднявся.

І це все?! Андрея піймала його за руку, побоюючись, що він може знову зникнути як минулого разу.

— Я збираюся в університет, — заглянувши лірійцю в очі, промовила вона. — Можу допомогти…

— Якщо усе це правда, і вони справді використовують сиріт як живий товар, тобі краще триматися від цього місця якнайдалі.

— Але…

— Хочеш, щоб твій кошмар став дійсністю? — перебив її лірієць і стряхнув її руку зі свого зап’ястя. — Обдумай усе добре, перш ніж влізати в це.

Андрея хотіла уже було обуритись, але Лірен зник ще до того, як вона встигла відкрити рота. І як з цим нелюдом розмовляти?

Зітхнувши, вона обхопила себе руками. Їй все ще було холодно, і люди довкола кидали на неї допитливі погляди. Воно і не дивно. Судячи з того, як усі були одягнені – на вулиці було доволі спекотно.

Щоб не привертати ще більше уваги, вона підвелася і попрямувала до найближчої зупинки. Все ж в русі ти привертаєш менше уваги – так їй здавалося до цієї конкретної миті.

За ті десять хвилин, які вона витратила на дорогу до зупинки, Андрея зрозуміла, що їй зовсім не подобається привертати увагу. Вона навіть встигла пошкодувати про те, що не начхала на комфорт і одягнула теплу сукню.

Декілька разів виникало бажання повернутися назад і переодягнутися. Але, зрештою, вона змогла абстрагуватися від чужих поглядів. Андреї і раніше було байдуже, що подумають оточуючі, чому зараз це має змінитися.

З такими думками вона і дійшла до зупинки громадського транспорту, і саме вчасно – на платформу прибував десятимісний скайшіп.

Андрея звично потягнулася до транспортної карти, яку зазвичай носила в кишені, і нахмурилась. Вона обшукала усі кишені, вивернула їх назовні і навіть встигла запанікувати, перш ніж згадала, що у Аніки як би і немає транспортної карти. Тобто, вона, можливо, у чародійки і була, але Андрея про неї точно нічого не знала і не чула…

— Дівчино, ви будете заходити? — невдоволено поцікавились у неї за спиною, і вона поспішно відійшла, схиливши голову перед іншими пасажирами в знак вибачення.

Останній пасажир зайняв своє місце на борту небесного судна, і воно злетіло вверх, звільняючи місце наступному.

І так, що тепер? Транспортної карти у неї немає. Грошей на проїзд також. Про власний транспорт вона навіть не заїкається. А Королівський університет магії розташовувався на перетині трьох районів Совігарда: Лімпсена, Шивнера і Овенора. Фактично там де й королівський замок.