Розділ 12

— Швидко ти, — у відповідь на привітання прокурора мовив Саймон, не відриваючись від роботи. — Дай мені хвилинку. Я майже закінчив.

Ронел не відповів, тільки поморщився і прикрив рукавом носа. Тілу, що лежало зараз на лабораторному столі було уже декілька днів, тож і запах в приміщенні стояв відповідний.

Як тільки Саймону вдавалося зберігати такий незворушний вираз обличчя? Прокурор ще деякий час спостерігав за ним, але коли чоловік занурив руку в нутрощі покійника, не витримав і вийшов в коридор. Нудота підступила до горла і йому знадобилося добрих декілька хвилин щоб опанувати себе. Якби знав, що побачить, не спішив би так сюди. І точно не став би їсти дорогою.

Як і планувалося, він з самого ранку загрузив Тарна роботою. А сам спробував відсортувати інформацію яка відома його помічникові від тієї, яка йому не відома. І зробити це виявилося складніше, ніж могло б здатися на перший погляд. А все тому, що Тарну відомо було практично все.

Це чудо, що їм взагалі вдалося розпочати повторне розслідування. Хоча поки що, назвати це так було складно. Йому наказали зосередитись на розслідуванні цієї конкретної справи, як окремого епізоду. Складно було сказати чи причетний якось до справи сід Оренор, чи він просто піклується виключно репутацією прокуратури. Але він явно був не з тих, хто легко визнає свої помилки. Скоріше навпаки, такі люди як він підуть на що-завгодно, аби тільки прикрити свій зад.

— Можеш заходити, — гукнув зсередини Саймон, і прокурор, пересмикнувши плечима, увійшов в морг.

— Що ти хотів мені розповісти?

— Спершу ти скажи: що відбувається, — знімаючи вимащені кров’ю рукавиці мовив некромант. Лабораторний стіл уже був порожнім. — Не пам’ятаю, коли востаннє говорив з тобою напряму з робочих питань. І що це була за відмазка?

Ронел хрипло вилаявся і прочесав пальцями волосся. Не було нічого дивного в тому, що Саймон зв’язався з Тарном. Він завжди так робив, бо прокурор майже ніколи не носив з собою робочу сферу чи магічне дзеркальце. Тож йому довелося збрехати, що цього разу це особисте. Він думав, що впорався. Саймон хоч і розгубився на мить, швидко отямився і навіть підіграв йому.

— Пам’ятаєш, я розповідав, що через мою халатність мало не стратили невинного?

Саймон схилив голову на бік і схрестив руки на грудях.

— Пам’ятаю, але коли говорив про це в твоїх словах ще не було такої впевненості. Це якось стосується вчорашньої панянки?

Прокурор кивнув.

— Вона підтвердила, що дала неправдиві свідчення. І я підозрюю, що вона не єдина в цьому. Ще тоді мене здивувало те, що у справі не було жодного свідка, який виступав би на боці обвинуваченого. А вчора я дізнався, що мені просто про них не повідомляли.

Спершу на обличчі некроманта відобразилося здивування, тоді недовіра і, зрештою, шок.

— Тепер розумію, чому ти сьогодні так поводився.

— Буде краще якщо відтепер ти контактуватимеш зі мною напряму з усіх робочих питань. — Саймон тільки кивнув у відповідь. — А тепер повернімося до причини мого візиту.

— Точно, — миттю оживився некромант і, підійшовши до однієї з холодильних камер, витягнув з неї тіло Еткінса. — Пам’ятаєш, я нічого не міг знайти. — Прокурор кивнув і окинув розгубленим поглядом бліде і холодне тіло аристократа. — Вчорашні події мене на дещо надихнули. Пам’ятаєш, декілька років тому була серія підозрілих самогубств, які зрештою виявилися замовними вбивствами.

Ронел нахмурився. Таке складно було забути. Підозрюваний виявився вкрай талановитим некромантом. Йому вдалося давно закинуті знання зі створення живих мерців, адаптувати під сучасні реалії і використати для підкорення живих людей.

— Тільки не кажи мені…

Саймон не відповів, натомість витягнув з-під столу спіріометр і поставив його на груди померлого. Шкала прибору одразу ж забарвилась в зелений.

— Сліди спіритичної активності. Це не зовсім те, що треба аби доказати, що ми маємо справу з вбивством. Але якщо припустити, що вбивця скористався тим самим методом, що і той серійник, багато що стане на свої місця, чи не так?

— Цей прилад хіба не використовують для виявлення привидів? Тоді чи означає це, що він може допомогти і з виявленням одержимих?

Саймон заперечно хитнув головою.

— Спіріометр допомагає виявити сліди спіритичної активності, тобто – сліди духа, що перебуває поза тілом. Якби поряд був злий дух – він загорівся б жовтим, демон – червоним, пожирач – чорним. Але якщо дух перебуває в тілі, виявити його завдяки спіріометру неможливо. Він реагує виключно на енергію душі, а клітка духу тримає цю енергію всередині тіла і не дозволяє їй просочуватися назовні. Це також причина, чому злі духи, демони і пожирачі оволодівши людським тілом не здатні покинути його за власним бажанням.

— Дуже дякую за детальні пояснення, але я досі не розумію, як це може допомогти.

Саймон тяжко зітхнув.

— Було б простіше, якби цей старий досі був живим. Тоді ми могли б додати цей випадок до його послужного списку. Але метод який він використовував свого роду унікальний. Навіть після його смерті, поліція так і не змогла до кінця зрозуміти, як саме він це робив. Відомо, що він якимось чином розділяв свою душу і виштовхував її частину за межі тіла. Після чого завдяки ритуалу, подробиці якого так і не вдалося розшифрувати, ця частина душі поміщувалася в тіло жертви, пригнічувала первісний дух і вбивала жертву. Зовні це походило на самогубство. Однак, зі смертю жертви, частка духа вбивці вивільнялася, і залишала на тілі сліди спіритичної активності. Проблема в тому, що зазвичай поліція не використовує в розслідуванні спіріометри. А час перебування стороннього духа в тілі жертви настільки короткий, що слідів свого роду «одержимості» не залишається взагалі. Однак, це не означає, що у нас нічого немає. Звісно все це тільки припущення, доти доки ми не знайдемо місце злочину.