Розділ 11

— Що з обличчям? — невимушено наминаючи приготований власноруч сніданок, запитав Лірен, і прокурор ще дужче скривився.

— А чого ти очікував? — замість відповіді запитав він.

Проклятий нелюд і так змушував його працювати понаднормово. А тепер, йому ще й доведеться робити все самотужки. Вперше відколи почав працювати в прокуратурі, у нього виникло непереборне бажання все кинути і звільнитися.

— Схоже, від свого помічника ти такого точно не очікував.

— Я і досі сподіваюся, що він тут ні до чого. Та й взагалі – який у нього може бути мотив? — Лірен хмикнув і схилив голову на бік. Його обличчя як завжди не виражало жодних емоцій, тому складно було сказати, про що саме він думає. — Я не шукаю йому виправдання, а справді намагаюся зрозуміти.

Декілька хвилин за обіднім столом панувала тиша. Відверто кажучи, Ронел уже запізнювався. Але на роботу його зовсім не тягнуло.

— Ти казав, що вони використали смертельну заборону на лер Мефіс.

Прокурор пересмикнув плечима. Менталістів не просто так остерігалися і уникали. Лірен навіть не був одним із них, а що зробив з ним за допомогою ментальної магії…

Здогадка змусила його побіліти і завмерти на місці. Якщо на боці злочинців був настільки могутній менталіст…

— Це навряд чи можливо, — одразу ж спробував заперечити він. — Ми регулярно проходимо перевірку на наявність ментального впливу…

— І? — саркастично запитав Лірен. — Наскільки це тобі допомогло?

Прокурор побілів сильніше, а лірієць, завершивши трапезу, відкинувся на спинку стільця і байдуже витріщився на нього.

— Як? — просто запитав він.

— Все залежить від тривалості контакту, інтенсивності і глибини занурення. А ще від того наскільки добре ти знайомий з роботою людського мозку. Якщо вміло використовувати фізіологічні процеси організму, сліди ментального впливу приховати не так уже і складно. Таким чином навіть можна створити нову особистість.

— Теоретично можливе все…

Не складно було здогадатися що має на увазі лірієць. Їм також в університеті розповідали байки про те, що менталіст може розчепити душу, спровокувавши у людини роздвоєння особистості. Але жодних доказів цієї гіпотези не існувало. А дослідження в цій сфері і зовсім були заборонені.

— Справді так вважаєш? Що це тільки теорія? — прокурор здригнувся і відчув, як волосся стає дибом на потилиці. — Як думаєш, що би з тобою трапилось, якби я не зняв з тебе обмеження і ти продовжив би забувати про наші зустрічі ще з десяток років, а то і довше? — Прокурор не відповів, але здогадатися до чого хилить нелюд було не складно. — Розумієш, ми ніщо без наших спогадів. Зрештою, саме вони формують наш характер, вподобання, особистість. Я не надто вмілий в цьому плані, але впевнений – досвідчені менталісти спроможні і не на таке. А ми явно маємо справу не з новачком.

Тут лірієць мав рацію. Не кожен навіть досвідчений менталіст зможе використати смертельну заборону, ще й не залишивши при цьому жодних видимих слідів.

— Здається, я вибрав не той факультет… — спробував приховати жах за жартом прокурор.

— Укріпити ментальні щити тобі б точно не завадило, — іронічно відмітив у відповідь Лірен.

Ронел поморщився і прочесав пальцями волосся.

— Мене звісно тішить імовірність того, що Тарна могли втягнути в це без його згоди. Однак, це не змінює того факту, що довіряти я йому більше не можу. І взагалі, якщо навіть менталісти з прокуратури не змогли виявити сліди ментального впливу, чи є взагалі хтось, хто зможе.

Лірен нічого не відповів. Мовчки матеріалізував на долоні блокнот і ручку, після чого щось там написав і, вирвавши розписаний листок, передав його прокурору.

— Андромаха Махіс-Тунц, — зачитав прокурор вголос, — Сіхес Велц, Кайран Лахес… — Там було ще декілька імен, але прокурор не став їх перераховувати – мовчки витріщився на лірійця.

— Це найкращі менталісти Окти. Троє перших – архімаги. Андромаха Махіс-Тунц шість років очолювала кафедру ментальної магії в Королівському університеті магії. Я б почав з неї. Якщо, звісно, вона досі жива. До слова, востаннє, коли я її бачив, вона працювала над дослідженням впливу ментальної магії на формування особистості людини… — Лірієць запнувся і несподівано забрав листок з рук прокурора. — Мабуть, буде краще, якщо я займуся цим сам.

— Докази отримані незаконним шляхом…

— Ага, я пам’ятаю, — не дав йому договорити лірієць. — Але враховуючи те, як легко мені вдалося пробратися в твою голову, варто тобі зіткнутися з цим їхнім менталістом – від тебе місця мокрого не залишиться.

****

Щось явно було не так із цим тілом. Як інакше пояснити те, що не пробігши до кінця навіть одного кола Андрея уже почувалася так наче ось-ось зомліє. І це при тому, що вона ще не повністю звиклася з тілом Аніки, тому не могла в повній мірі відчувати біль в ньому.

Але те, як вона пітніла, задишка, стукіт серця, металічний присмак в роті, а головне – сильне запаморочення, яке просто неможливо було ігнорувати. Усе це свідчило про неминучу непритомність.