Розділ 6

— До речі, поки не забув, — наскільки різка зміна теми не могла залишитися непоміченою, а тому Андрея, сама того не усвідомлюючи, зловила лірійця за лікоть, і тим самими втримала на місці, коли він спробував повернутися назад у спальню.

— Говори правду – з нею щось трапилося? Чому ти так зреагував?

Лірієць здригнувся. І Андрея мимоволі побіліла, щойно усвідомила, що застосувала силу клейма.

— Я кажу правду: ніхто і ніколи більше не зможе заподіяти зла твоїй матері, — холодно, але напрочуд впевнено відповів він. — А тепер, відпусти мене…

Андрея побіліла сильніше і розчепила пальці, її руки злегка тремтіли, і страх нікуди не зник. Але лірієць зараз не міг їй збрехати. Отже, з її мамою і справді все гаразд.

Чому ж тоді вона почувається такою…

— Вибач, я не повинна була…

Лірен не відповів, мовчки поправив свій рукав і повернувся назад у спальню.

— Якось ти згадувала, що нам потрібно придумати інший спосіб для спілкування. Звісно що тобі достатньо подумки мене покликати. Але це на жаль працює тільки в одну сторону. Тож…

Він несподівано підняв з підвіконня не помічений нею раніше згорток і простягнув його їй. Андрея обережно підійшла до лірійця і забрала пакунок з його рук. Після чого, старанно уникаючи погляду чоловіка, розірвала подарунковий папір і розгублено погладила пальцями шкіряну обкладинку записника.

— Це дзеркальні блокноти, — помітивши її розгубленість пояснив лірієць. — Один для тебе, інший для мене. Якщо захочеш поговорити, або потрібна буде допомога із чимось – просто поклич мене, і я напишу відповідь у цьому блокноті. Також я буду єдиним, хто зможе побачити зроблені тобою в ньому записи. Але перш ніж зможеш ним користуватися, потрібно щоб записник розпізнавав тебе як власницю. Це не складно: бачиш цей камінь, — вказав лірієць на гладенький, але тьмяний камінець, вшитий в корінець записника, — потрібно капнути на нього краплинку крові і влити трішки магічної енергії. Тоді ти будеш єдиною, хто зможе його відкрити, чи прочитати зміст написаного всередині.

Адрея поморщилася і потерла пальці один об одного. Тоді роззирнулася довкола в пошуках голки. Десь вона бачила швейний набір раніше, коли прибирала. Здається, то була одна із шухляд стола.

— До речі, — підійшовши до столу і витягнувши з шухляди набір для шиття, мовила вона, — ти нікого тут не бачив, поки чекав на мене?

Лірієць розгублено подивився на неї.

— А тут хтось був?

Отже, він може чути не все що відбувається в її голові. Неясні образи і відчуття, він, схоже, не вловлює, інакше зрозумів би що вона має на увазі.

— Примара, — вголос пояснила Андрея. — Вона зазвичай з’являється тут під час грози, сидить за столом і наче як щось пише…

Лірен нахмурився і заперечно хитнув головою.

— Тут було порожньо… А ця примара, вона являлася тобі за інших обставин? —Андрея заперечно хитнула головою. — Можливо, намагалася поговорити?

— Ні, ніколи… Взагалі, було таке враження, наче вона мене не помічає.

— Тоді не думаю, що це звичайний дух. Скоріше за все уламок душі, що застряг у цьому світі. Таке інколи трапляється, коли перед смертю людину мучать сильні протиріччя. Тоді частка духа, що обтяжений сильними суперечливими емоціями, може відділитися і застрягнути тут. Такий дух наче потрапляє в кільце часу. У нього може бути повністю відсутня самосвідомість. Усе його існування зводиться до спроб завершити незавершені справи. Але, оскільки, це не повноцінний дух, йому це ніколи не вдається. І все щоразу починається з початку. — Андрея згадала примару, що застрягла на алеї королів і мимоволі пройнялася співчуттям до духа. — З іншого боку – такі духи не несуть в собі жодної загрози, тож можеш більше не перейматися. Ця примара ніколи не зможе тобі якось зашкодити.

Андрея промовчала. Слова лірійця мали б її заспокоїти. Але на жаль працювало це зовсім не так. Та навіть якби вона не боялася привидів, однаково буде щоразу прокидатися через шкрябання невидимої ручки.

Тяжко зітхнувши, вона, нарешті, витягнула голку з набору і прикусивши губу, вколола нею палець. Укол був болючим, і Андрея відчула як по всьому тілу виступили сирітки. Хто взагалі придумав, використовувати для такого кров? Хіба магічної енергії не було б достатньо.

— Не було б, — вкотре відповів на її думки Лірен, після чого взяв її за руку і стиснув вколотий нею палець, доки на ньому не виступила капелька крові. — Магія тільки активує магічне коло. Щоб записник міг розпізнати тебе як єдину власницю, потрібна частинка тебе. Кров підходить найбільше, — з цими словами він притиснув її палець до камінця, і Андрея слухняно влила в нього магічну енергію.

 Камінець спалахнув. Якусь мить вона могла чітко роздивитися обриси магічного кола всередині, а наступної тьмяний раніше камінець набув яскравого червоного кольору.

Це все?

Вона підняла голову і мимоволі застигла, зустрівшись поглядом з яскравими фіолетовими очима. Якось дивно він дивився на неї. Вона ніяк не могла зрозуміти, що саме бачить в його погляді. Їй цей погляд був віддалено знайомим, але вона однаково не могла згадати де і коли бачила подібне.

Цей погляд дивним чином заворожував. Їй, ймовірно, слід було розірвати зоровий контакт, але не вдавалося. Ще й тепло його рук, в яких він досі тримав її долоні ставало дедалі відчутнішим.