Розділ 4

Це вперше, покидаючи дім, він пам’ятав про лірійця, який там залишився. І вперше за довгий час в його голові не панував безлад. Зник головний біль, та й взагалі, Ронел більше не почувався розгубленим. Здавалося, Лірен, нарешті, повернув йому можливість тверезо мислити.

Однак, не встиг прокурор Максвел переступити поріг прокуратури, як його зустрів наполоханий і стривожений Тарн.

— Вас шукав головний прокурор, — тихо промовив він. — Злющий, як зграя собак. Казав, щоб ви зайшли до нього, щойно прийдете.

Накаркав…

— Цього слід було очікувати, — натягнувши на обличчя заспокійливу усмішку, мовив він і передав помічнику плащ та парасольку. — Ти уже закінчив зі списком одногрупників Шарпа?

— Так… Але, я не зовсім розумію, до чого тут ці діти…

— Пізніше розповім, — зупинившись перед приймальнею головного прокурора, мовив Ронел. — Подай поки запит на зустріч з Селеною Шарп.

З цими словами він прочистив горло і таки постукав в двері перед собою.

— Заходьте, — почувся з-за дверей скрипучий голос секретаря.

Начальник зустрів його гробовим мовчанням і кислою мармизою. Хвилин п’ять він вдавав, що зосереджено читає якісь документи, тим самим нагнітаючи атмосферу. Тож, коли подивився на нього, прокурор Максвел уже знав, що не слід очікувати нічого доброго.

— Скажи но мені, Ронеле, які справи підпадають під юрисдикцію Королівського суду? — знявши окуляри, запитав стомлено сід Оренор.

Прокурор прочистив горло і глибоко вдихнув, уже розуміючи за що його зараз будуть лаяти.

— Королівський суд розглядає справи, які стосуються національної безпеки та територіальної цілісності Окти, а також ті обвинуваченими в яких виступають аристократи або вищі посадовці Окти. А також виступає судом останньої інстанції в кримінальних справах…

— Тоді скажи мені на милість, чим ти зараз займаєшся? — перебив його роздратовано начальник. — Чи, можливо, за останні три тижні ти встиг змінити роботу?

— Розумієте, у мене є всі причини вважати…

— Ронеле, — знову перебив його головний прокурор, — ти прокурор Королівського суду Окти, і якщо я не помиляюся, в твої обов’язки не входить розслідування самогубств і нещасних випадків. Ти тільки поглянь до чого призвела твоя самодіяльність, — і сід Оренор жбурнув у нього газетою, де на першій шпальті красувалася будівля королівського суду, а під зображенням виблискував червоним заголовок: «Прокуратура Королівського суду розслідує корупцію в Королівському університеті магії?»

Прокурор роздратовано зім’яв газету і тихо вилаявся, подумки проклинаючи всіх журналістів і їх інформаторів.

— Послухайте, сіде Оренор, у мене є всі причини не вважати смерть студента нещасним випадком. Більше того, на його тілі були виявлені характерні сліди…

— Сліди вселення? Чи можливо сліди ритуалу?

— Ні, але ушкодження, майже ідентич…

— Тоді якого ти цим займаєшся?! Тобі не вистачає роботи? Чи мені нагадати тобі процедуру?

Прокурор глибоко вдихнув і повільно видихнув. Але сказати йому було нічого. Він справді не дотримувався прописаних законодавством процедур. І з законодавчої точки зору те чим займався зараз він мали робити детективи поліції.

— Ти сьогодні ж згорнеш своє недолуге розслідування і передаси усі напрацьовані матеріали поліції Совігарда. Зрозумів мене?

Прокурор стиснув кулаки і кинув на начальника роздратований погляд.

— Це наказ? — сухо поцікавився він, і начальник встав з-за столу.

— Поки це наполеглива рекомендація, — поплескав його по плечу сід Оренор. — І краще тобі мене зараз послухати. Зловживання владою негативно позначиться на твоїй кар’єрі.

Прокурор тільки хмикнув. Покидаючи кабінет начальника, він почувався так, наче об нього витерли ноги. Для нього це було вперше. І він нарешті зрозумів, чому колеги подекуди так зневажливо відгукувалися про нового начальника.

І знову ж таки, після всього пережитого, вимога Оренора згорнути розслідування не могла не викликати підозр.

Прокурор Максвел мимоволі зупинився і озирнувся довкола. Якщо так подумати, чимало його колег змінило роботу, відколи сід Оренор зайняв посаду голови.

Щонайменше двох його колег перевели на нижчі посади. А були і такі, яких просто звільнили. А почалося усе зі звільнення прокурора Ллойда. І хоч би яким суворим начальником він був, його всі любили і поважали. На відміну від Оренора прокурор Ллойд терпіти не міг будь-яку несправедливість. А тому завжди старався робити усе можливе для її усунення.

Смерть сина сильно підкосила його. Здавалося, він поховав разом з ним частину своєї душі. Він став неконтрольованим, агресивним… Багато пив і мало спав. Він тижнями ночував на роботі наче одержимий, шукаючи винуватців. Доки, зрештою, не втратив усе.

До слова, він був єдиним прокурором, що до останнього заперечував винуватість Лірена. Ронел спробував пригадати чи бачив його на суді і не зміг.

Він був надто сильно зосереджений тоді на собі. Здавалося ніколи не відчував такого тріумфу, а мовчання і відсторонений вираз обличчя Лірена тільки додавало ваги його аргументам.