Розділ 3

Ронелу Максвелу снилась божевільня. Але на відміну від будинку в якому утримували Селену Шарп, це місце було справді жахливим: брудна скрипуча підлога, потріскані вкриті пліснявою стіни. Він безцільно блукав вузькими коридорами, у пошуках виходу, і ніяк не міг його знайти. Дорогою йому зустрічалися божевільні і санітари, але на нього чомусь ніхто не звертав уваги.

Аж раптом щось із силою ударило його по обличчю. Маг підстрибнув на ліжку і важко дихаючи стягнув з обличчя газету.

— Раночку, прокуроре Максвел, — єхидний голос лірійця викликав роздратування і головний біль.

— Котра зараз година? — ще не до кінця прокинувшись, озирнувся довкола в пошуках годинника чоловік.

Цей клятий лірієць знову не дав йому нормально виспатись. Якщо так продовжиться, застереження Саймона справдиться, і він дійсно помре від виснаження.

— Саме час для ранкових газет, — їдко відмітив нелюд, і прокурор труснув головою, проганяючи сонливість. — Еткінс зайняв усю першу сторінку.

Це нормально, що у нього букви перед очима розпливаються? Прокурор різко видихнув і заплющив на мить очі. Але те, що зазвичай допомагало зосередитись, тільки підсилило сонливість. За мить до того, як Ронел провалився у сон, лірієць огрів його долонею по спині. Та з такою силою, що у мага від болю кольорові іскри перед очима затанцювали.

— Вставай уже, — нетерпляче гаркнув зверху Лірен, і прокурор з ненавистю зиркнув на нього.

Треба визнати, удар лірійця подарував йому неабиякий заряд бадьорості. Сонливості як і не було. Щоправда, головний біль нікуди не зник.

Ідучи за нелюдом на кухню, прокурор, нарешті, розгорнув газету. І перші ж рядки змусили його почервоніти від злості.

— Передсмертна записка! — люто прошипів він. — Клянусь, я голими руками скручу шию тому, хто злив це в пресу.

— Боюся, це ще не кінець, — сунув йому під носа кружку з чимось гарячим Лірен.

Наступної миті прокурор різко відвернувся, борючись з нудотою.

— Що за хрінь?

— Відновлювальне зілля, — не приховуючи садистської посмішки, повідомив йому Лірен. — Краще тобі випити його зараз, поки гаряче. Якщо охолоне, стане нестерпним на смак. 

Прокурор глитнув, затуливши пальцями носа. Цей лірієць точно хоче його смерті. Зілля диміло і булькало в кружці, а його запах нагадував сморід брудних шкарпеток.

— Ти не змусиш мене це випити.

— Думаєш? — Очі лірійця загрозливо блиснули фіолетовим. — Ти поки потрібен мені живим…

Змусить, — несподівано чітко усвідомив прокурор. Якщо потрібно буде, силоміць в горлянку заллє. Але нелюду не доведеться застосовувати фізичну силу. Маг згадав з якою легкістю лірієць взяв під контроль його тіло, і посірів від жаху. Щось йому підказувало, що Лірен не просто змусить його усе випити, а ще й заставить посмакувати кожен ковток.

— Щоб тебе, — він забрав кружку з рук лірійця і, затамувавши подих, залпом випив гидотне пійло.

В’язке і гірке, воно одразу ж попросилося назад, але зусиллям волі, прокурору вдалося вгамувати нудоту. Лірієць же завбачливо підсунув йому під носа склянку води.

Як не дивно, зілля спрацювало. Ще й десяти хвилин не минуло, як він випив його, а в тілі уже відчувалася небувала легкість. Тижнева втома зникла, як і не було. Навіть головний біль минув.

Лірієць ще й сніданок приготував. Спершу прокурор побоювався їсти що-небудь із того, що приготував нелюд. Все ж зілля згодоване йому було жахливим на смак.

Але овочеве рагу виявилося дуже навіть смачним. Прокурор сам не помітив, як з’їв цілу миску і несвідомо потягнувся за добавкою.

— Отже, — Ронел мало черпак не упустив, так несподівано заговорив Лірен, — у нас на руках два тіла, свідок, слова якого не можуть бути доказом в суді, список підозрілої нерухомості і один ймовірний переселенець.

— Якого ми ніяк не можемо перевірити, бо законних підстав для цього немає, — про всяк випадок нагадав прокурор.

— Ти сказав, що адміністрація університету попросила перенести допит, через ситуацію, що склалася.

— Вчора надійшов лист з клопотанням.

— Тоді як щодо того, щоб разом із менталістом залучити до допиту і цілителя?

Прокурор нахмурився і розправив руками скатертину.

— Думаєш, Нокс не єдина жертва?

— Я більш ніж впевнений в цьому. Але ми не можемо дати їм зрозуміти, що підозрюємо їх у цьому.

— Ми можемо переодягнути цілителя в форму мого помічника. Тоді він зможе непомітно оглянути їх на наявність ушкоджень. Чесно кажучи, я був впевнений в тому, що тим цілителем був лер Отінс. Але тепер, коли ми знайшли тіло зі схожими слідами…

— Це справді був він, — несподівано промовив Лірен. — Старий лис умисно заманив мене туди.

— Тоді як?.. — прокурор запнувся на півслові. — Його душу переселили… Ось чому на тілі Нокса такі ж сліди, як і на попередніх жертвах.

Ронел різко видихнув і руками скуйовдив волосся.