Розділ 2

В каміні весело тріскотіли дрова, створюючи теплу затишну атмосферу в кабінеті аристократа. Рікхард Мерин не припиняв усміхатися, сидячи в зручному кріслі і читаючи вечірню газету. Вогонь з каміну кидав золотисті відблиски на його бокал, роблячи солодке біле вино схожим на розплавлене золото.

Батько мав рацію – смерть Еткінса була неминучою. Менталіст одразу відчув би його брехню. Жаль тільки, що не вдалося його прибрати до того, як Максвел виписав виклик на допит.

Але наразі усе складалося навіть краще, ніж вони планували. Самогубство аристократа сколихне суспільство. А, оприлюднивши передсмертну записку Еткінса, вони зможуть зруйнувати репутацію університету.

Халатність керівництва призвела до смерті студента і самогубства викладача – кращого і не придумаєш. Це дозволить їм знову підняти питання спадкування престолу.

Буде не складно довести абсурдність закону, якщо скомпрометувати університет, серед випускників якого збираються обирати майбутнього короля. Стук у двері перервав його роздуми.

— Увійдіть, — запросив він відвідувача і мимоволі здригнувся, коли всередину увійшов старий одноокий конюх. — Що таке, Хересе, ти ніколи не приходив до мене о такій порі? — Старий якось знайомо посміхнувся, і його єдине око зблиснуло примарним сяйвом. Тоді то Мерин і зрозумів, що перед ним стоїть не Херес. — Що ти тут робиш? — мимоволі побілівши, запитав він у некроманта.

Чоловік перестав вдавати слугу і, підійшовши до каміна, сів у крісло навпроти.

— Навіть вином не пригостиш?

В тілі старого він нагадував себе до переселення. Справляв таке ж моторошне враження. І викликав подібні відчуття.

— Як бачиш, я не чекав гостей, — натягнувши на обличчя привітну усмішку, відповів він, і некромант відкинувся на спинку крісла.

— Я прийшов, щоб переконатися в тому, що тепер ми квити.

Мерин внутрішньо поморщився, але зовні здригнулася лише його рука. Некромант тут, щоб його попередити. Рікхард думав, що зможе ще хоча б раз використати його.

— Тобі не потрібно було приходити, щоб підтвердити це, — ковтнувши трішки вина, промовив він. — Та й Херес уже надто старий для подібних навантажень.

— Не хвилюйся. Старий буде в порядку. Я обрав його, бо його душу найлегше приглушити.

А це означає, що він може проникнути не тільки в тіло старого. Все всередині Рікхарда похололо від страху. Це уже була погроза.

Він не знав подробиць – некромант нікому не розкривав своїх секретів, але якимось чином він навчився розділяти свою душу і переміщати її в тіла інших людей. Свого часу це зробило з нього невловимого вбивцю.

— То що тепер? Збираєшся відійти від справ? — знову ковтнувши трішки вина, запитав аристократ.

— Це було моїм планом з самого початку. Сподіваюся тепер, коли питання вирішене, ми більше не зустрінемося. — З цими словами він встав з крісла і глибоко вдихнув. — До слова, схоже, у твого конюха проблеми з серцем. Я на твоєму місці уже починав би шукати йому заміну. Старий одною ногою в могилі.

Щойно за некромантом зачинилися двері, Рікхард підскочив з крісла в якому сидів і жбурнув келих, який до цього тримав, у вогонь.

Як цей шмат лайна посмів з ним так розмовляти?! Його трясло чи то від злості, чи то від страху.

Трішки заспокоївшись, він підійшов до вікна і виглянув на вулицю. Старий вийшов з маєтку і зупинився. Якусь секунду нічого не відбувалося, аж раптом він обернувся і подивився на аристократа.

Мерин вкотре здригнувся. Губи старого розтягнулися в огидній посмішці, після чого він затремтів і впав. Якусь мить над його тілом нависала напівпрозора фігура. Але Мерин кліпнув, і вона зникла.

Ще секунд тридцять старий лежав непритомним. Рікхард уже збирався покликати когось, коли він ворухнувся і, тримаючись рукою за центр грудей, піднявся.

Хрипло вилаявшись, аристократ зашторив вікно і кинув короткий погляд на газету у своїй руці. Некромант, принаймні, виконав свою роботу.

Тепер усе має пройти гладко. На якусь секунду аристократом оволоділи сумніви. Його бізнес суттєво постраждав і Лірен досі на волі. Ще й батько дав зрозуміти, що без сумнівів позбудеться його, якщо він знову схибить.

Руки мага затремтіли, і він озирнувся довкола в пошуках вина. Пляшка все ще стояла на столі, там де він її і залишив.

Спочатку він не планував напиватися, але зараз… Підійшовши до столу, він озирнувся в пошуках келиха і скривився, побачивши уламки скла на підлозі біля каміна.

****

— Отже, це самогубство… — стомлено уточнив прокурор Максвел.

Поки Тарн збирав інформацію на одногрупників Дінаса Шарпа, він вирушив у морг.

— Я цього не казав, — заперечив Саймон. — Але це правда, йому ніхто не допомагав у цій справі. Як бачиш, на мотузці і стільці немає сторонніх слідів. Слід від мотузки на шиї також чіткий і виразний. Можу сказати, що в останню мить він намагався вивільнитися, але це все. В петлю він заліз сам. Можливо, ви ще щось знайдете на місці злочину.

Прокурор витер хустинкою сопливий ніс і заплющив на мить очі. Усе це в голову не вкладалося. Ще й розмова з Селеною увесь час крутилася в голові. Якщо той студент справді причетний до цього всього, як він пов’язаний з Ліреном?