Відьомський шабаш

Глава 1

Я саме закінчила наносити макіяж, як дзвонить мій телефон, що лежить на тумбі поруч. Зітхаю й беру слухавку.

— Орисю, ти вже зібралася? — на емоціях цікавиться подруга.

— Майже, — здавлено без зайвого оптимізму відповідаю.

— Ну давай, поквапся. — підганяє Поліна. — На вулиці от-от стемніє, вечір Гелловіна вже близько. Через годину почнеться вечірка, і ти мені потрібна.

Настрій у подруги піднесений. Вона у мене не зважаючи на XXI століття спадкова відьма в десятому поколінні. Мабуть, подруга у цьому, щось тямить, та я у всю цю містику не вірю. Але хочу сказати, що якісь надреальні сили таки існують.

— Поліно, не нервуй. Я через кілька хвилин виїжджаю.

— Поквапся! — ледь не співає подруга, та кладе слухавку.

Зиркаю на себе в дзеркало, й ледь всміхаюся.

А, що, — симпотна відьма вийшла, тільки ще б волосся чорне мов смола, то точно б на відьму змахувала. Але я від природи блондинка.

Втомлено кліпаю. Насправді не хочеться нікуди їхати. Хоча в нас вже сьомий рік під ряд, тридцять першого жовтня відбувається як каже Поліна, «Гелловін паті».

Підіймаюся з пуфика та потішаю себе. Добре, що завтра субота, і я зможу відіспатися, а не так, як минулі роки. З розмазаним гримом одразу на роботу. А там справді мов зомбі ходила цілий день, засинаючи на ходу.

Збираю все необхідне, чорну хустку, чорну маску-окуляри з блискітками, капелюх з довгим ковпаком та чорним фатином. Ще раз оглядаю себе в дзеркалі, і таки посміхаюся. На мені чорний гольф, чорні обтислі штани, а поверх них зав’язана спеціальна чорна плахта, схожа на спідницю.

Прикольно! Тільки віника з довгою ручкою та ступи не вистачає, а так нічого, — справжнісінька відьма. Хоча Поліна постійно каже, що її бабуся Серафима доки жива була, завжди твердила, що у мені спить надприродний дар. І варто мені захотіти, я можу користуватися ним на повну. Проклинати, передбачати майбутнє, причаровувати, та навіть зцілювати людей. Я сприймаю ці слова, як блеф покійної Серафими, бо якщо чесно мені моторошно навіть від думок про такий дар. Не хочу такого дару, мені б з реаліями свого буття розібратися.

Треба поквапитися, бо якщо мене отак побачить тато, то мені доведеться слухати лекцію з виховання.

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше