Я прийшла в свою хатину, в якій виросла і згадала Марію, яка мене виховала. Своїх батьків я не знала, вони померли, коли мені ще й року не було. А Марія замінила мені маму, вона навчила мене цілительського ремесла. Моя опікунка була кращою подругою моєї мами. Уже рік, як не стало Марії і я живу сама, працюю в місцевому замку цілительського. Замок збудували дракони.
Хтось постукав у двері, я відчинила, на порозі стоїть управитель села, а поруч сам король. Я бачила його портрет у холлі замку управителя. Я вклонитися, а управитель сказав:
-Ось ця дівчина, яка працює цілителькою в мене.
-Красива, я одружуюся з нею. Весілля буде через тиждень.
-Ваша Величність, я не хочу. Бути дружиною короля непосильний для мене тягар, є достойніші наречені для вас.
-Хто ти така, щоб заперечувати волю короля?! Ти маєш радіти, що король звернув на тебе увагу! - суворо сказав управитель.
-Завтра тебе перевезуть в мій замок, - сказав король.
Усі гості пішли, а я так і стою й не розумію чому король вирішив сватався до мене, простої цілительки.