Частина 8

З дому Миколи ми поїхали через годину, приїхавші мужики, підлатали його, щоб у дорозі не помер і відвезли кудись. Нам теж затримуватися не мало сенсу. Прибравши закривавлені ганчірки в лабораторії, зачинили двері й викликавши таксі поїхали до мене. Я так і залишилася в речах рудого – синя футболка з машинкою, та сірі спортивки. Мокрі речі та кросівки поклала в пакет, знайдений на кухні. Краще до машини пробігтися босоніж, ненавиджу мокре взуття. Некромант залишився у своєму костюмі, тому що вимахав дитина, нічого з Колькиного одягу йому не підійшло. Тому так просихає.
- Мені потрібні чисті речі, - почула шльопання босими ногами по сходах рідного під'їзду. Справді потрібні, але я не маю ні сил, ні бажання їхати за ними.
- Виберімо, щось в інтернеті, - зітхнула, відчиняючи двері. Домівка, як я за тобою сумувала!
- Ви де були? - Налетів з порога хом, шалено виблискуючи очима. - Я втратив тебе на годину!
А це вже цікаво. Пам'ятайте, хом відчуває мої емоції й відстань для нас не перешкода, а от як вийшло. До речі, Боню я не відчуваю, це в нас одностороннє.
– На заводі знайшли нову жертву, – буркнула, входячи нарешті до квартири та кидаючи кульок на підлогу. - Бідолаху накрили куполом, а коли зняли, природа розлютилася. Можливо, тому ти й втратив мене.
- Ти без мене більше не поїдеш! - Істерично пискнув хом, підіймаючись на тумбочку та свердлячи намистинками очей.
- Поїду, - відмахнулась. Теж мені батько знайшовся.
- Я, між іншим, хвилювався, - почав тиснути на жалість.
- Ти ж потім знову відчув зв'язок, - відмахнулась, крокуючи на кухню. Поставлю чайник і до душі. Ноги на льодяники перетворилися. Але до кухні мені дійти не дали. Схопивши за руку, некромант зупинив і розгорнувши обличчям до себе, докірливо промовив:
- Боня хвилювався, - бачачи мій байдужий погляд, пояснив, як саме Я повинна поводитися. - Ти мала його хоча б заспокоїти, погладити, а не відмахуватися.
- Ем, - це фамільяр.
- Ти ще поради давати мені будеш? - Підняла брову, а потім і зовсім пустила по руці заряд і не легкий, як минулого разу. Вказувати мені буде, як поводитися з фамільяром!
Зашипівши, мужик прибрав руку, докірливо хитнувши головою, сам пішов гладити хома, а я на кухню, випадково забувши нагадати, що він наелектризований і хома просто довбане у відповідь. А приклала його не слабо, не люблю, коли мені вказують, що робити. Сама розберуся, не маленька.
- Ай! – Почула за мить, потім плутане вибачення. Що розумник, пожалкував? А нічого своїми кінцівками лізти куди не просять.
- Ти це, - почула Боню, підходячи до плити та запалюючи газ. - Що ти взагалі про відьом знаєш?
- Я працюю в Інквізиції, - буркнув некромант, потім скинув черевики, почула характерний стукіт.
- І мабуть, ні чорта не знаєш, - задоволено простягнув хом. – Ми – фамільяри, підлаштовуємось під свою відьму.
- І?
- І те, що, - зам'явся хом, а я нагострила вуха. Не люблю підслуховувати, але вони самі голосно говорять. – Для нас це цілком нормальне спілкування і я зовсім не ображаюся.
- Ти ж тут щойно мало не вмирав від образи, - буркнув чоловік, заплутавшись.
- Ми доповнюємо один одного, - пояснював хом, а я тим часом поставила чайник на плиту. Не хотілося переривати таке інформативне спілкування, тягнемо час. - Моя відьма скупа на емоції, а я навпаки.
- Дурдом, - буркнув Артур і потопав на кухню, де із зацікавленим обличчям вешталась я. Ну та гаразд, діставши дві кружки й блюдце, кивнула на них увійшовшому.
- Закипить, завариш, - а сама швидко втікла.
- Гей, я взагалі в мокрому, - обурився брюнет. - Могла б і мене першого в душ пустити.
- Могла б, - погодилася, забігаючи до кімнати за чистими речами. – Але не стану.
І поки некромант пережовував чергове хамство, зникла у ванній, де, зробивши воду по гарячіше із задоволенням, скинула чужі речі й встала під тугі струмені. Який же це кайф, після холоду, бруду та нервів, які довелося відчути. Сподіваюся з Колею все буде добре і ми ще колись зустрінемося та посміємося, над моєю нерішучістю. Так, сміятися вмію.
Чоловік відійшов швидко, за тонкими дверима, які, замкнуті на кволу клямку, пролунали впевнені кроки й затихли вони поряд із дерев'яною стулкою.
- Може, приймемо ванну разом? - пролунав хриплуватий бас, що викликав, легке тремтіння по тілу.
- А може ти підеш до біса? – буркнула ледь чутно, вирішивши ігнорувати некроманта та його сексуальний голос.
- То що я входжу? - Не почувши відповіді, поцікавився брюнет, кілька разів смикнув за ручку.
- Ось же, - буркнула, а для некроманта, - Іди за чайником стеж!
І малечі зрозуміло, поніжитися в теплій воді мені не дадуть. Нашвидкуруч помившись, вимкнула воду і почала обтиратися. Вимите волосся загорнула в рушник, вийшов такий собі тюрбан. З одягу, з собою прихопила легкі піжамні штани й просту чорну майку на бретельках. Ось у цьому і вляжусь спати, після гарячого чайку з липою. Знаю, на вулиці ранок, але, чорт забирай, поки не посплю годин п'ять, на вулицю не вийду. Так буде спокійніше решті жителів міста.
Закинувши речі рудого в бачок для прання, нарешті випливла з ванної, де біля входу зіткнулася з некромантом, що підпирав одвірок своїм плечем.
- Ванна вільна, - буркнула очевидне і потупала на кухню. Поки це гора м'язів відкисатиме, зроблю бутерброди, руку на відсікання даю, мужик голодний. Що не дивно з такими розмірами.
Наробивши шість штук, налила охолоджений чай зі своєї чашки, в блюдце і поставивши все добро на стіл, сіла на табурет. Чекати нікого не буду, зараз перекушу та спати, хай увесь світ йде до біса.
- А як же я? - До кухні вкотилася пухнаста грудка, яка весь цей час сиділа в кімнаті. Він відчуває моє невдоволення і намагається не траплятися під гарячу руку. Ех, хто б ще некроманта цього навчив.
- Все готово, - вказавши на блюдце і дві канапки, піднесла кухоль до рота. Липовий чай це щось. Мало того, що він допомагає при застуді, так ще страшенно смачний, ну це якщо встигнеш зібрати квіти до повного розпускання. Після, вони втрачають свою насолоду.
Хом не будь дурнем, швиденько видерся на стіл і підсів до своєї пайки, самозабутньо вп'явся в ковбасу, ігноруючи хліб. Ну, таке.
З боку ванни, пролунали кроки й через мить на кухні матеріалізувався некр, обмотаний по пояс моїм рушником. Чорт, ненавиджу, коли хтось інший користується ними, та ще й так. Сто відсотків, труселя під рушник не натягнув. Потрібно буде купити пару нових, а це так і бути, дарую. Ось яка я щедра.
Ніяк не реагуючи на появу чоловіка, знову відпила теплого чаю, а потім потягла один із бутербродів, а то знаю, не встигну озирнутися як вони всі будуть у шлунку гіганта навпроти.
- Ти така гостинна, - з натяком промовив Арт, сідаючи на сусідній табурет і беручи чашку до рук.
- Де готель сам знаєш, - знизала плечима, і знову відкусила шматочок. Адже сама не підозрювала, що голодна. А тут ось, варто першому шматочку опинитися в роті, моментально згадала, що їла давно, дуже давно. Швидко з'ївши перший, потяглася за другим.
Боня, мабуть, теж зголоднів, бо впоравшись зі своєю їжею, став коситься на мою, але на жаль, хом, хто перший узяв той і їсть. Та й багато йому не можна, лусне.
Прочитавши все це на моєму обличчі, Боня театрально зітхнув і уткнувся у блюдце з чаєм. Запиває, пухнастий, горе.
Тим часом некромант також налягав на їжу, в його величезному (так підозрюю), шлунку вже сховалися троє бутербродів і чашка чаю. Його рука потяглася за четвертим, але помітивши мій голодний погляд, миттєво ретирувалася до чоловіка на коліно.
- Після того, як поїси, замовимо мені одяг й поїдемо до матері покійної, - порушив тишу.
- Я спати, - відмахнулась. Відьма, що не виспалася, горе для всієї округи.
- Ми маємо поговорити з її мамою, - вперто буркнув некр.
- Ми й поговоримо, але після того, як поспимо.
- Наташа, - почав суворо некромант, чим знову розлютив.
- Ти тугодум чи як? - Почала розпалюючись. - Їй тільки, що повідомили про смерть дочки! Думаєш їй до нас діло? Чи ти вирішив її допитати між схлипами та істериками?
- Про це я не подумав. - Знітився брюнет.
- А ще мене нетактовною називають, - буркнула дивлячись на хома, який мовчки потиснув мініатюрними плічками.
Ось, що в нього за такий талант, за хвилину вибісити? Не скажу, що це не реально, але зазвичай я відчуваю лише легке роздратування, а тут на - всі спектри агресії. Одним махом допивши чай, що втратив смак, через деяких, сполоснула горнятко.
- Я спати, - сповістила і потупала до кімнати.
- Ти не доїла, - долинуло в слід.
- Зник апетит.
Зайшовши в кімнату, насамперед зашторила вікна, не вистачало, щоб залітний промінець сонця розбудив мою величність. Його проклясти не зможу. Потім, розстеливши постіль, зняла рушник, зав'язала волосся в пучок і зі стогоном, залізла під ковдру. Мене не будити, а хто наважиться, за наслідки не відповідаю.
- Наташ, - покликав хом, увійшовши, я ж ліниво розплющила одне око.
- Що ще?
- Він, це, - зніяковів, пухнастий, чим викликав легку цікавість. Скажу навіть, з нетерпінням чекала на продовження. - Зовсім голий.
- І?
- Давай доставку оформимо.
– Парламентер? - Низько, пане некромант, посилати замість себе невинних звірят.
- Та він там мучиться, - жалібно так, - він читати по-нашому не вміє.
Отут, хотілося розсміятися, весь такий самовпевнений, незламний інквізитор, не вміє читати. Смішно, але мені з цим мучиться. Тяжко зітхнувши, виповзла з-під теплої й такої гостинної ковдри, потупала до неука.
- Ну що, великий і могутній, - посміхнулася, входячи на кухню, - граматика страждає?
- З чого ти взяла? - буркнув Арт, ховаючи від моїх очей гаджет, але я вже все побачила, а саме перекладач.