Відьомське горе

Вперед до минулого.

-Бабцю, Олю, а ти можеш зробити пиріжки із  крейдою? - Хіхікаючи, запитав більосий хлопчик років п'яти з кудряхами на голові.

-А чого ж? Можу і з крейдою, а ти їх будеш їсти. - Посміхнулася бабуся з білою, наче сніг, сивою головою. 

-Фі! Не буду. - Хлопчик бридко зкривився.

-Будеш, будеш! - Запищала мала (теж п'ятирічна) дівчинка, що стояла поруч, і кривляючись тицяла на нього пальчиком.

-Не буду! - Насуплено буркнув він. - Бабунечко, скажи їй! 

-Що сказати? - Посміхнулася знов бабуся.

-Що я не буду їсти пиріжки із крейдою. - І хлопчик схрестив руки на грудях.

-Кажу їй. - Підначила бабуся.

-Ні. Не так. Скажи, що я не буду їсти пиріжки.

-Так я і кажу, що ти не будеш їсти пиріжки. - Вона подивилася на дівчинку. - Нам з Катрунею більше дістанеться.

-Так! - Мала підстрибнула і заплескала в долоні. 

-Ну, бабуню. Я теж хочу пиріжки. - І малий розплакався.

-Рюмсало, рюмсало! - Затицяла пальчиком дівчинка.

-Я не рюмсало. - Ще більше рознився хлопчик.

-Ну, годі, годі, - бабуся обійняла обох діточок. - Зараз перші допечуться і ми всі разом будемо їсти пиріжки. Усім вистачить. Ще і сусідам понесемо пригощати. Підете зі мною?

-Так! - В один голос запищали радісно діти. 

Бабуся поцілувала обох в чоло і направила на двір, щоб вони не заважали діставати пиріжки і випадково не обпіклися гарячим. 

 

 

 

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше