Розділ 18 Коли дзеркала оживають

Анька підхопилася, швидко побігла до шафи і витягла дзеркало разом із кількома свічками.

— Штори, зачиніть їх, я не хочу, щоб світло заважало, — сказала вона, її голос був спокійним, але в очах я помітила хвилювання.

Я підійшла до вікон і зашторила їх, а потім повернулась до Аньки, вже знаючи, що вона планує робити.

Анька поставила дзеркало на стіл, по середині розмістила свічку і запалила її. Вогонь палахкотів, і його відображення в дзеркалі створювало дивний ефект, наче між ними з'являлася невидима зв'язка.

— Тепер тихо, будь ласка, я це роблю вперше, — мовила вона, але в її голосі звучала тривога. В очах був одночасно рішучий погляд і страх.

Вона розмотала руку, яку вкусила гонча, і віддерла пластир. Шкіра на місці укусу була чорнуватою, кров вже не текла, але присохла, немов частина її самого тіла. 

Анька роздерла шкіру нігтями, і, згинаючи пальці, почала шепотіти заговір. Кров потекла по руці і крапнула на полум'я свічки. Мить — і свічка почала тремтіти, поглинаючи кожну краплинку, наче абсорбуючи частину її болю і зв'язку з Тетяною. Вогонь м'яко змінював колір, якби відповідно до її ритуалу, намагаючись встановити контакт між нею та злою відьмою, що наслала гончу.

—Тінь у тіні, шлях вкажи,

Тетяну в темряві знайди.

Через вогонь, через страх,

Її слід не втече від нас.

Коли останні слова залишили її губи, вогонь у свічці різко спалахнув, а дзеркало на мить почало пульсувати, відображаючи більше, ніж просто кімнату. Темні хвилі наче повільно витікали з них, а сама кімната стала холоднішою. Тіні по кутах здавались глибшими, а повітря стало важким, немов магія заповнювала простір. Анька затримала подих, і я помітила, як її очі закрились, ніби вона прагнула зосередитись на чомусь невидимому. Чекала.

Тишу порушив звук, який я не могла визначити. Це був тихий, непередбачуваний шум, який ніби йшов з глибини дзеркал. Свічка, що горіла в центрі, почала танути швидше, і її світло стало зміщуватись, наче зливаючись з тінями. Я відчула, як мій живіт стискається, а на шкірі пробігає холодний піт.

Невидимий вітер почав ворушити волосся, хоча жоден віконний отвір не був відкритий. Весь простір навколо став ніби іншою реальністю — віддзеркалення в дзеркалах було неначе з іншого світу. Ми могли чітко чути кожне її слово, кожен подих, кожен рух — наче вона була поруч, хоча насправді знаходилась у тому світі, який з’являвся лише в дзеркалах. Все було настільки реальним, що навіть повітря здавалось насиченим її присутністю.

Свічка, що горіла посередині, випромінювала м’яке світло, яке відбивалось у дзеркалах і дозволяло нам бачити кожен її рух, кожен жест, наче ми стояли поруч із нею. Ми бачили її вирази, її рухи, наче ми були частиною цього світу, який вона відкривала для нас через магію дзеркал.

Але ми могли бачити і чути лише поки горить свічка. Як тільки її вогонь згасне, ми знову залишимось лише спостерігачами через холодне скло, яке більше не дасть нам доступу до цього світу.

*****

Тетяна стояла в темряві, обличча її було холодним і непроникним, а голос - безжальним. Вона не могла дозволити собі сумніви, навіть коли Кіра почала кричати.

— Ти не розумієш, — сказала Тетяна з впертістю, — ми повинні слідувати плану. Нам потрібно чекати, поки в Аліни прокинеться стихія. А Анька знайде 4 амулет і спадкоємця, тіки тоді ми зможемо діяти. Ти не можеш порушити цей план, ти не розумієш, як це важливо.

Кіра не стримувалася, її голос підвищувався, наповнений розчаруванням і злістю 

— Чекати? — вона сміялась саркастично. — Я вже не можу більше чекати! Чому ти не бачиш цього? Нам треба здихатись Аньки, я заберу її дар і використаю його для себе, для нас. От якби в мене вже був він, я б навчилась його контролювати швидше, я б вже все побачила. У нас вже був би контроль над ситуацією.

Тетяна обурено зиркнула на Кіру, її очі загорілись люттю. Її голос був різким і холодним.

— Ти що, дурепа? Хіба ти не знаєш, що дар можна відібрати тільки за волею Аньки? І ми вже втратили таку можливість. Її дар не можна забрати просто так, без наслідків. Ти не розумієш, що ти кажеш!

Кіра роздратовано стиснула зуби і відповіла, її голос був пронизаний злістю.

— Це ж ти налажала з тим браслетом! Це через твою магію вона змогла його зняти! Ти не можеш налагодити навіть просту захисну магію, а тепер ще й виниш мене за те, що ми в цій ситуації!

Тетяна поглянула, наче її вдарили. Вона зробила крок вперед, і в її очах блиснуло щось непереможне.

— І ти забула, хто її врятував? — її голос звучав як грім, і в ньому відчувалась вся гіркота й розчарування. — Хто витягнув її з того місця, коли вона була на межі загибелі?  Нащадки Магури витягли її, будь вони тричі прокляті! Ти хоч розумієш, що ми вже втратили можливість скористатися її даром? Ти не бачиш, що зараз ми мусимо йти іншим шляхом?

Тетяна похмуро дивилась на Кіру, її вираз був сповнений рішучості, але й напруги. Вона знала, що шлях до мети не буде легким, і зараз була найбільша небезпека — час, що втрачався, і потік подій, які все змінювали.

— Нам потрібен четвертий нащадок, — сказала Тетяна, чітко підкреслюючи кожне слово, мовби від цього залежало все. — Без нього ми не зможемо здійснити те, чого ми прагнемо. Коли кров чотирьох нащадків проллється на чотири амулети, лише тоді відкриються двері між світами. І тільки тоді ми зможемо перейти в світ Аскара — темний, сповнений хаосу та руйнації, де він колись володів великою силою, але тепер усе покрите тінями і відчаєм. Тільки тоді ми зможемо пробудити його.

Тетяна була спокійною, але її слова несли в собі холодну правду. Вона все розраховувала, все продумала, і знала, що для цього потрібен не лише четвертий нащадок, а й час, щоб все стало на свої місця.

Свічка почала тремтіти, її вогник згасав, але Анька, не відводячи погляду, проказала тихе, майже непомітне заклинання. Від її слів повітря в кімнаті здригнулося, і свічка знову запалала, але тепер її вогонь став стабільним, не тремтячим, як раніше. Він горів рівно, повільно, наче магія утримувала його полум'я, дозволяючи нам продовжувати спостереження.