Розділ 14 Таємниці та легенди минулого

Еріон привів нас до стародавнього місця, прихованого серед густого лісу. Будинок, що перед нами, виглядав як частина лісу, його стіни були вкриті мохом і зеленими лозами, що спадали з даху, немов приручені ним. Вікна не відображали нічого, але в них ховалася якась невидима сила, що невідступно притягувала погляд. Двері, низькі і оздоблені стародавніми орнаментами, що нагадували забуті символи, виглядали, наче замкнуті в часі. Вхід, оточений високими кам'яними арками, ніби вказував на те, що за цими стінами ховаються не тільки таємниці, але й інші світи.

Коли ми зайшли всередину, відразу відчувся холодок магії, що пронизував кожен куточок. Простір був м’яко освітлений, хоча вікна, немов зачаровані, пропускали лише невиразне світло, яке ледь розсіювалося в темряві. На стінах висіли картини, що оживали під поглядом: пейзажі змінювались, а магічні істоти, здавалось, мимоволі рухались, слідуючи за нами. В кутку, на величезній камінній печі, тремтіли жарини, що видавали таємниче світло, що мерехтіло, наче відголоски забутих заклинань. Меблі були з простого дерева, але кожен стілець і столик мав вигини, які нагадували магічні руни, що сяяли слабким світлом. Весь інтер’єр наповнювався енергією, що наче жила своїм життям, змінюючись і адаптуючись до присутніх. Здавалось, цей будинок був місцем не лише для роздумів, але й для розкриття великих таємниць, для тих, хто шукав відповіді не тільки в світі, але й у самому собі.

Еріон, подивившись на нас, заговорив:

— Тут ви можете відпочити і набратися сил. Нам потрібно обдумати наші наступні кроки. Цей дім стане вашим прихистком, поки ви не будете готові до нового випробування. Але пам’ятайте, час на нашу сторону не працює. Ваша мета все ближче, і кожен крок наближає нас до фінальної битви.

Залишивши нас із цими словами, він підійшов до вогню і почав готувати щось на вогні, а ми зібралися навколо, щоб обговорити, що робити далі.

Тишу порушувало лише тріскотіння дерева в каміні. У головах кожного з нас крутилося чимало запитань. Хто ця Магура для нас насправді? Чому тато все життя нам брехав? Чому він приховував правду? Що робити далі, коли перед нами такий великий шлях? Чи ми впораємося з тим, що нас чекає? Як пробудити свої сили і зрозуміти, на що ми насправді здатні? І головне — чи вистачить нам сміливості йти до кінця, знаючи, що нас чекають невідомі випробування?

— Еріон, але хто така ця Магура, і чому вона воює з Королем Згарищ? Що між ними трапилось? — запитала Аліна, не втримавшись від цікавості, її голос звучав тривожно, мовби ці запитання вже давно терзали її серце.

Маг підійшов до нас, став навпроти і, зважаючи на серйозність моменту, почав розповідати.

— Колись давно, — почав він, — коли світ ще не знав ні темряви, ні вогню, існували два великі духи: Магура — хранителька життя, світла та гармонії, і Аскар — дух сили й амбіцій, що прагнув дарувати світу енергію і поштовх до розвитку. Вони разом творили світи: Магура плела зорі, а Аскар давав їм вогонь, що дарував тепло і життя. Їхня сила була взаємодоповнювальною, і разом вони приносили гармонію в новий світ.

— Але чому вони посварилися? — втрутилася Аня.

— Все почалося через різні погляди на світ. Аскар захотів створити світ, де тільки найсильніші мали б право на існування. Магура ж вважала, що гармонія — це баланс сили і слабкості. Спочатку вони разом творили світ: Магура створювала зелені ліси, чисті річки та зорі, що світили вночі, даруючи життя і надію. Аскар наповнював світ енергією, створюючи вулкани, бурі і океани, що дарували рух і зміни, наповнювали землю силою. Це була величезна праця, і світ розцвітав, ставши живим і багатогранним.

Але їхня різниця в поглядах все більше загострювалася. Аскар вважав, що тільки через випробування і силу можна досягти справжнього розвитку, тому він почав руйнувати частини світу, щоб дати місце тільки сильним. Магура, намагаючись зберегти баланс, не могла цього допустити. І поступово їхній союз перетворився на конфлікт. Врешті-решт, світ, що вони створили разом, був розділений: частина була поглинена хаосом Аскара, а інша — занурена в темряву і забуття. З того часу світ, який вони колись створили, більше не існував у тому вигляді, як був задуманий. Його частини залишилися, але вони стали уламками розбитої реальності.

— То Аскар став Королем Згарищ через це? — запитала я, намагаючись усвідомити всю глибину цього протистояння.

— Так. Коли Аскар почав сумніватися у правильності своїх ідей, його жага до влади і бажання підкорити світ стали все сильнішими. Він не міг змиритися з тим, що його ідеали не знаходять підтримки у Магури. І тоді, в одну темну ніч, він звернувся до забороненої магії — магії, що пожирає життя і розриває зв'язок між світом і його душами. Поступово він втратив свою людську суть, і, поглинений темною силою, став Королем Згарищ. Його магія перетворила його на потворну тінь, що жила лише для того, щоб знищити гармонію і встановити світ, де лише сильні мали право на існування. І відтоді його ім'я стало синонімом руйнації та страху, а світ, де він колись творив, поглинув хаос.

— А Магура? — запитала Аліна, не вірячи, що хтось міг би стати таким безжальним.

— Магура не змогла зупинити його сама, — відповів Еріан, важко зітхнувши. — Її сила була величезна, але вона знала, що без підтримки її сил буде недостатньо, щоб протистояти Аскару в його темному вигляді. Тому вона вирішила передати частину своєї сили своїм нащадкам. Вона наділила їх чотирма амулетами, кожен з яких був уособленням однієї з основних стихій — вогню, води, повітря та землі. Ці амулети мали стати їхньою силою і захистом. Магура вірила, що її діти зможуть використати їх для боротьби з Королем Згарищ і повернути баланс у світ. Вона не могла сховати їх, бо знала, що вони повинні бути передані тому, хто їх вартий, а її нащадки мали їх зберігати, щоб у момент найвищої небезпеки передати далі. Це була її остання надія на те, що баланс можна буде відновити через силу її дітей.