Розділ 13 Амулети і доля

Я не могла зрозуміти, що відбувається. Серце калатало, у голові панувала тривога, а думки заплутувалися, як клубок ниток. Безліч запитань виникало, але жодна відповідь не знаходила своєї форми.

Еріан стояв спокійно, однак у його серйозному погляді було щось, що змусило мене насторожитися. А ці слова, якими він порушив тишу, здавалися важливими, наче ключ до розгадки всього.

— Яка місія? — не втрималася я, — Що нам треба зробити?

Еріан трохи помовчав, ніби зважував кожне слово, перш ніж відповісти:

— Я поясню все пізніше. Зараз не час для розмов. Ми маємо рухатись далі. Ця галявина все ще не безпечна. Я відчуваю, що щось темне вже близько.

Його слова змусили мене напружитися. Небезпека. Це слово, як різкий холодний подих, пробіглося по шкірі. Я швидко глянула на Дена й Аліну. Їхні очі промовляли те саме, що я відчувала: зараз кожна мить має значення. Ми мусили йти — і негайно.

— Підемо, — сказала я, роблячи крок вперед. — Не будемо гаяти часу.

Ми йшли крізь ліс, і тиша навколо здавалася майже відчутною. Кожен крок, що лунав під ногами, лише посилював бурю запитань у моїй голові. Я вже була готова їх усі озвучити, коли Еріан раптом заговорив, наче відчувши мої думки.

— Ви маєте знати більше — і про Магуру, і про свої амулети, і про місію, яку вам належить виконати, — сказав він, і в його голосі прозвучала незвична серйозність. — Ваш амулет — це не просто магічний предмет чи джерело сили. Це частинка самої Магури, її жива енергія, що підтримує рівновагу у світі. Але ця сила не підкоряється кожному. Вона вибирає лише своїх нащадків, і навіть для них її опанування — важке завдання. Амулет не віддає силу просто так, він перевіряє вас. Що більше ви розумієте себе і світ навколо, то сильнішою стає ваша зв'язок із ним.

Його слова не звучали як просте пояснення. У кожному реченні ховалося щось більше — таємниця, якої я ще не розуміла, але відчувала її важливість. Ліс, що огорнув нас своїм ранковим туманом, створював відчуття спокою, проте цей спокій здавався оманливим. У повітрі висіла напруга, наче природа завмерла, чекаючи чогось невідворотного. Ми йшли мовчки, вслухаючись у кожне слово Еріана, навіть якщо деякі з них ще залишалися для мене незрозумілими.

— Магура — це не лише давня сила, — почав він, його голос лунав м'яко, але водночас рішуче. — Вона уособлює чотири стихії: вогонь, воду, землю та вітер. Ті, хто є її нащадками, носять цю силу в собі. Ваші амулети лише відкривають доступ до цієї енергії, але ви самі — носії справжньої магії. Ви здатні пробудити стихії та керувати ними, якщо навчитеся слухати силу, що вже є всередині вас.

Я ковтнула повітря, намагаючись осмислити почуте. Амулет не просто дарує силу — вона вже була в нас, а амулет лише пробуджував її. Погляд Еріана посерйознішав.

— Проте у кожної великої сили є тінь, — продовжив він, і я помітила, як його голос став холоднішим. — Темний бік, що здатний зруйнувати рівновагу, і саме його прагне захопити Король Згарищ. Його мета — не просто влада чи панування. Він хоче стерти зі світу саме поняття життя, зануривши все в порожнечу та хаос.

Я здригнулася від цих слів. Моя уява вже малювала похмурий світ — світ без світла, без тепла, без надії. Пустку, де немає місця ні життю, ні спогадам про нього. І, що найгірше, я вже бачила цей світ. Ніби крізь сон, розмиті образи спливали у моїй пам’яті: мертва земля, похмуре небо і нескінченна тиша, яка навіювала страх. Саме про такий світ мені розповідала Аня, згадуючи свій сон. Це не могло бути випадковістю.

Але мене тривожило не лише це. Тетяна була гравцем у цій боротьбі, і я не сумнівалася, що її плани стосовно Магури були далекі від благородних. Її прагнення до влади та сила, яку вона вже мала, робили її не менш небезпечною за Короля Згарищ.

— Але чому саме ми? Чому ми повинні брати участь у цій боротьбі? Яка велика сила, стихії? Ці амулети були з нами все життя, і ніколи нічого надзвичайного не відбувалося. Вони давали нам змогу літати — і все. Ви хочете сказати, що все, що ми знали про своє життя, було неправдою? — запитала я, намагаючись приховати тривогу, що наростала в грудях.

Еріан зупинився і на мить замовк, обдумуючи свої слова. Потім його погляд зосередився на мені, сповнений рішучості й трохи суму.

— Частково правда. Те, що ви знали, — це лише початок. Ваші сили — спадок Магури, та вони ще не були повністю пробуджені. Амулети не просто дарують вам здатність літати. Коли ваша сила прокинеться, ви станете наймогутнішими істотами серед світів. Тільки нащадки Магури здатні повністю опанувати амулети та зупинити Короля Згарищ. Якщо ви не приймете цей виклик, світ залишиться беззахисним перед його темрявою.

Я відчула, як страх підступає до горла. Усе, що я знаю про своє життя, раптом почало виглядати інакше, неначе це був лише тіньовий відбиток реальності. Але це ще не було кінцем. Я повинна знати більше.

— Хто такий Король Згарищ і чого він хоче від нас? — запитала я, змушуючи себе зберігати спокій.

Еріан знову замовк, обдумуючи моє запитання. Його обличчя залишалося незворушним, але погляд видавав тягар слів, які ось-ось прозвучать.

— Король Згарищ — це не просто правитель Асгардісу, світу, де панує тінь і холод. Він — втілення темряви, осередок сил, здатних підкорити магію й навіть смерть. Його ім'я стало символом руйнування та спустошення. Його мета — не просто влада чи панування. Він прагне стерти зі світу усе живе, зруйнувати баланс і створити імперію пітьми — мертву, холодну й позбавлену життя. Він хоче захопити ваші сили, бо знає: лише вони можуть або зупинити його, або стати ключем до його перемоги.

Слова Еріана повисли в повітрі, важкі, неначе камінь, що лягає на серце. Світ, у якому я жила досі, здавався далеким і чужим, а майбутнє — небезпечним і невизначеним.

— Асгардіс? — запитав Ден, його голос прозвучав трохи здивовано. — То хіба є ще світи, крім нашого?

Еріан зупинився, окинув нас серйозним поглядом, і на його обличчі з'явився ледь помітний усміх, сповнений таємниць.