Розділ 9 Магічний прихисток

Ранок приніс спокій, і ми вирішили оглянути будинок. Він здавався простим зовні, але насправді кожен куточок був переповнений магією. Відсутність людей тут відчувалась глибше, ніж ми могли уявити. Першою ми зайшли до кімнати, що колись була бібліотекою.

Десятки старих книг, на вигляд звичайні, але я відразу відчула, що вони несуть в собі щось більше. На полицях — магічні атрибути: кристали, ритуальні свічки, обереги та зілля. Вони були покриті пилом, але їхній потенціал було важко не помітити.

Я розгорнула одну з книг, і відразу відчула магічну ауру. Це була книга про стародавні обряди, якою я ніколи не бачила раніше. Ден уважно вивчав келихи з темною рідиною, а Аліна вивчала амулети на стіні. Виглядало так, ніби все тут чекало нас, щоб показати свої секрети.

— Це не просто укриття, — сказала Аліна, тримаючи в руках мідний медальйон. — Це місце, яке зберігає мудрість поколінь.

Аня взяла одну з книг, що лежали на старому столі, і почала перегортати сторінки, уважно вивчаючи написане. Вона натрапила на книгу про чарівні амулети і їхню силу. Очі її спалахнули, коли вона почала читати про різні види амулетів і їхні властивості. Книга була старовинна, з іржавими червоними пігментами на сторінках, але дуже детально описувала силу різних магічних предметів.

— Ніка, дивись! — Аня покликала мене. — Тут є ціла глава про амулети! Тут написано про те, як вони можуть захищати від темної магії, лікувати або навіть допомогти керувати стихіями. Це неймовірно!

Я підійшла до неї і подивилася на текст. Аня уважно читала, коли її погляд зупинився на одному місці. Вона перевернула кілька сторінок, її обличчя змінилося, і вона зацікавлено втупилася в одну з останніх сторінок.

— Тут має бути саме ваш амулет Магури, — сказала вона, міркуючи вголос і показуючи на стару книгу. — Це має бути він. Ось фото. Але дивися, сторінка вирвана!

Моє серце завмерло. Я одразу зрозуміла, про що вона каже. Амулет Магури був тим, що дозволяло нам літати, і, схоже, хтось хотів, щоб ми нічого про нього не дізналися.

— Це не випадково, — прошепотіла я, ледве стримуючи тривогу. — Хтось намагається приховати щось важливе.

Ми знову і знову переглядали сторінки книги, а потім обшукали кожен куточок будинку, перевернули бібліотеку догори дриґом. Пил підіймався у повітрі, книги лежали в безладі, але витягти жодної підказки про наш амулет Магури або наше походження ми так і не змогли.

— Не може бути, — зітхнула я, стоячи серед купи розкиданих книг. Мій голос зірвався, і я відчула, як відчай починає брати гору. — Де вона? Та сторінка просто повинна бути тут!

Алінка, яка досі мовчки досліджувала іншу частину будинку, раптом повернулася з невеликою купкою жовтуватих паперів у руках.

— Може, це допоможе? — сказала вона, зосереджено розглядаючи написи. — Я знайшла це у схованці в старій скрині під сходами.

Ми кинулися до неї, а Ден нахилився, щоб краще роздивитися знайдені аркуші.

— Це виглядає як якийсь старий щоденник або записки, — сказав він, уважно гортаючи сторінки. — Тут згадується Магура, але текст сильно пошкоджений.

Я схопила один із аркушів і побачила малюнок амулета, схожий на те, що було у книзі. Але поруч був якийсь знак, якого раніше я не помічала.

— Це ще не кінець, — я похитала головою, але в голосі звучала все більше розчарування. — Нам треба просто бути уважнішими.

Ми обійшли весь будинок, перевірили кожен стелаж і навіть зазирнули в старі шафи й комоди. Пил стелився в повітрі, але жодної підказки про амулет Магури або те, що могло б допомогти в наших пошуках, ми не знайшли.

— Тут якась книга про зілля! — гукнула Алінка, витягуючи старезний том із темною шкірою на обкладинці. — А ось рецепти порошків для створення захисних заклинань!

Ден, який рився біля вікна, вийняв зі схованки крихітні скляні флакони:

— Здається, це магічні інгредієнти. Ось якийсь порошок, схожий на попіл, а тут щось кристалічне, як сіль, тільки чорна.

Я натрапила на коробку, повну різнокольорових пляшечок, що пахли то гірко, то терпко, і здивувалася, коли одна з них почала тремтіти в руках, ніби реагуючи на мою присутність.

— Ого, дивіться! Це що, активується від дотику? — запитала я, спостерігаючи, як пляшечка почала світитися слабким блакитним світлом.

Аня, тим часом, натрапила на щось цікаве — старий том, в якому були описані різні техніки маніпуляцій з елементами, зокрема, стихіями. Це були методи, що мали силу захисту і очищення, підкріплені добрими силами.

— Це все важливо, це все треба прочитати, багато чого нам пригодиться, — додав Ден, кидаючи на поличку зілля і беручи в руки щось світле й блискуче, що нагадувало стародавній амулет.

Нарешті, коли здавалося, що вже нічого більше не знайдемо, Аня натрапила на щось важке в куточку старої комори.

— Друзі, дивіться! Тут, здається, є щось цікаве.

Ми підійшли ближче, і виявилось, що це дві мітли — старі, але в цілому досить міцні. Якби не обставини, ми б напевно посміялися, що це саме те, чого нам бракувало.

— Мітли! — вигукнула Аліна, подивившись на нас. — Справжні! Тепер ми зможемо не тільки літати, а й мати принаймні ще один спосіб втекти, якщо буде потрібно.

Я взяла одну з мітел і подивилась на неї з зацікавленням. — Якщо нам насправді доведеться знову тікати, це, мабуть, стане в нагоді. А ще... Вгадайте, що ми знайшли?

— Що, невже їжа? — спитав Ден, з надією.

Аліна, заглядала в ящик, що виявився сховищем для банок, витягла одну й усміхнулась. — Консервація! Ось це вже чудово! Тепер хоча б не помремо з голоду.

Я подивилась на знайдену їжу і на мітли. — Добре, хоч щось. Але нам все одно потрібно повернутися до пошуків. Ми не можемо зупинятись.

Ми вже не раз переглядали весь будинок, розкриваючи кожну книгу і перевіряли всі можливі місця, де могла сховатися хоч якась підказка. Але ні, нічого нового не знайшли. Спочатку ми намагались триматися, сподіваючись, що хоча б щось вказує на наше походження або на те, що відбувається з амулетом, чому він почав вібрувати і часто нагріватись. Але час минав, і з кожним новим поривом надії ставало дедалі менше.