20 Азарій

Ще зранку ми з Глібом посварились за сніданком. Снідати вовкулака як і водиться заявився до мене. Але цього разу замість того. щоб набивати свою пельку рогаликами з яблуками, він витріщався у вікно. Що виходило на стадіон, і  хмикав. Потім  не витримав.

- Нащо ти змушуєш свою пару стрибати по полю? Ти всерйоз думаєш, що з малої вийде шкідниця? – сідаючи за стіл запитав він.

- Мені все одно, - відповів я. Я нічого не думав. Я взагалі намагався не думати про Євдокію, а це між іншим дуже не просто. Не допомагало ніщо, бо мій звір думав про неї повсякчас, сповнюючись нетерпіння. Добре що хоч місяць ослабив вплив на звірину сутність, і контролювати його в стінах гімназії було легше. Якщо звісно ніхто не провокував. А от Гліб напевно виріши серйозно зайнятись тим, щоб довести мене до нервово зриву.

- Не обманюйся, - безпечно відповів вовк. – Ти не дозволиш їй наражати свою шкірку на небезпеку. В цьому я впевнений. Як тільки справите весілля. Запреш маленьку відьмочку в своєму маєтку. І наробиш їй штук п’ять кошенят.

Мене роз теліпало, і гострі пазурі, що вилізли з частково трансформованої руки роздавили горнятко з кавою. Чорна рідина хлюпнула на скатертину. Гліб незворушно прошепотів закляття очищення. І здивовано глянув на мене:

- Ну що ти психуєш? Змирись ти вже з вибором.

- Ні, - слово каменем впало в тишу.

Я не зраджу Камелії і нашій дитині. Поки,  у мене залишався безумний, примарний  шанс відшукати їх, я не здамся. І не зраджу. І не біда, що Гліб мене не розуміє. Для нього все здається ясним, як божий день.

У вовків все так. Обрав звір пару – бери і одружуйся. Інстинкти не обдуриш. Магію і поготів. Одружився, і живеш щасливо. Сіроманці вірні. До того поки звір не потове мітку можуть міняти дівчат одна за одною, їх жінки теж не вирізняються великою стриманістю. Але якщо вже заціпить на парі. То справа вирішена.

От Гліб і намагається перенести на мене свої уявлення про пару.

Але зі мною все не так. По-перше я не вовк. По-друге, я все життя вважав, що не дозволю інстинктам взяти гору над здоровим глуздом.  Ізнайшов жінку яку полюбив, а не ту, яку мені нав’язала магія, чи інстинкт розмноження.

Я любив і люблю Камелію. Тому тяга до Євдокії – неприродня, неправильна, і від неї необхідно позбутись якнайшвидше. При цім, щоб не ярити звіра, я мусив діяти дуже обережно. Захищати дівчину. Так.

От тільки біда. Стримувати звірячі пориви по при літри зілля випитого для того, щоб притупити поклик мітки, ставало все важче. Я чув історії, про перевертнів., що божеволіли, якщо не піддавались вибору магії. Але це були такі рідкісні випадки, що скоріше здавались міфом.

Проте така ймовірність розвитку подій мене лякала. Як бути, якщо по-перше я навіданий Євдокії не потрібний, а по-друге, мені не потрібна вона. У мене не було відповіді.

- Ой, у неї поцілили пульсаром, - вирвав з думок Гліб, і я ледве не підскочив на місці, загрозливо гарчучи, готовий бігти на допомогу своїй парі.

Потім схаменувся, визирнув у вікно, де тренувались Євдокія і шкідниці, переконавшись, що все гаразд.

- Припини так жартувати, - попрохав я Гліба.

- Ти б себе бачив, - хіхікаючи відповів він.

Я насупився, і швидко завершив сніданок, майже ні до чого не торкнувшись. Аби тільки не бачити задоволену пику товариша. Помста зріла в голові. Ну як він так потішається над моєю проблемою я йому ще влаштую... пару. От цей бабій і відчує як воно. Коли тягне до нелюбої.

Від яскравих планів на помсту, відволікла крадіжка в гуртожитку.

Друга з осінь. Схоже у нас справді завелась якась злодюжка. Спочатку пограбували дівчину з класу цілтельства. Це сталось в перший же день навчання – зник сімейний перстень. Тепер от у фон Тросков викрали жменю золотих брязкалець. Доведеться створювати спеціальну комісію, щоб не піднімати скандал з ратушою.

День минувся звично. І я навіть відволікся.

Але потішання вовка поновились після того, як я спровадив Євдокію після ритуалу.

- Навіщо ти її виставив? – обурювався Гліб. – Це ж такий ідеальний момент, ти заморений, вона стурбована...

- Замовкни, - перебування поруч з першовогнем не надто добре сказувалось на моєму контролі. Гліб і сам  нерозумів, що його злегка п’янила магія першовгню. Але він як вовк мав до неї більший опір. Ці любили вити на місць, а  накупатись в полум’ї.

Простого ж смертного боюсь біля вогню могло  із розуму звести. От в Євдокії відразу відчувався потенціал роду. Нехай як відьма вона біла посередня, і в жабу однокласницю перетворила чисто випадково від переляку, але силу крові складно недооцінити. Граф Острогманський був серед тих, хто підкорив собі першовгонь, і змусив його працювати н а благо міста.

На цих думках мій звір гордо рикнув – мовляв кого попало я не обираю. І  я подумки закотив очі.

І подумав про те, що барон фон Тросоков теж рахується серед засновників гімназії. Проте  в його вередливій донечці окрім недужої сили, нічого видатного не відчувалось.

Я розпрощався з Глібом, і про всяк випадок перевірив лярву в клітці. Але вона більше на контакт не йшла.

Спокуса і справді випустити її була чимала. Проте не впевнений, що тварюка справді приведе мене на виворіт світів до моїх рідних.

Так і пішов в свою кімнату ні з чим.

Снилась мені цієї ночі знову Євдокія. В прекрасній лазурній сукні, вона кружляла по бальній залі з кадетом Білим. Я покинувся серед ночі з думкою, що треба неодмінно купити їй сукню для Осіннього балу. І зовсім  не таку синю, як в моєму сні.