19 Євдокія

Сніданок вирізнявся неоднорідністю ставлень до мене гімназисток. Мій клас тримався осторонь, і хоч Марії фон Тросков на сніданку і не було, та однокласниці очевидно зайняли її бік.

Менші дівчата ледве не кидались від мене в розсипну.

Старші два класи і так були поділені за здібностями. І їм справи до мого інциденту з Марією не було ніякої. Тепер, через тиждень навчання, я вже могла їх розрізняти. Майбутні вчительки тримались манірніше. Цілительки – тихіше. Шкідниці, вимотані вранішнім тренування і зовсім закидали в себе їжу, не зважаючи ні на кого.

Після сніданку нас чекала неприємність.

Марія фон Тросокв заявила, що у неї пропали коштовності. Всіх дівчат вишикували на подвір’ї, і вчителі почали по черзі викликати дівчат і вчиняли обшуки  в кімнатах. В результаті – перший урок у всіх був зірваний. Я ж не здала ректору знання Статуту. Проте відчувала, що радіти тут нічому – все одно спитає пізніше. Та було не до того.

Я очікувано побоювалась, що вкрадені коштовності знайдуться в моїй кімнаті. Така помста була цілком в дусі Марії. Але обійшлось.

Залишалось тільки гадати – чи у дівчини і справді щось зникло. Чи вона таким чином привертала до себе увагу, і намагалась втримати своє місце лідера. А чи просто махлювала, щоб не відбувати покарання.

Другим уроком у нас був захист від злих сил.

- Сьогоднішня тема – глумець, - почав урок Варлам Тимофійович. Виглядав він якось незадоволено. Що і не дивно. Виявляється він був класним керівником п’ятого класу, і від того, як і всі, цілий ранок обшукував кімнати своїх учениць.

А оскільки першого уроку в нього в розкладі не було, здавалось Варлам сподівався сьогодні поспати довше. Ще після сніданку було помітно яке у нього пожмакане обличчя похмільного вигляду.  І зараз вчитель морщився як від головного болю. Та час від часу пив воду із склянки.

Далі ми годину записували його бубніння про те, що глумець водиться в болотистій місцевості. Назва тварі походила від невживаного синоніму до слова скоромох. Тобто тварюка любила побавитись з жертвою. Заманювала в глибини, де і розривала гострими зубами. Їла жертву не завжди, переважно вдовольняючись саме гибеллю людини.

Під кінець лекції вчитель вже аж зовсім роздосадувало додав:

- Я ще десять років тому на засіданні спеціальної комісії казав, що всі гімназії треба узяти під особливий король, - звісно ніхто з учениць не зрозумів про що мова. А вчений не став опускатись до пояснень. Тільки рукою махнув. – Розвелось тепер нечисті, на цілий курс. В кожному селі як не злидні, то домовики. В кожнім болоті по три кікімори і один лісовик. А чугайстери так і взагалі знахабніли.

Він ще щось бубнів собі під носа, але вже не так голосно.

Я повернулась до Насті.

- Це правда, що каже Варлам Тимофійович? В селах все так страшно?

Сусідка невизначено знизала плечима.

- Та як де, - нарешті відповіла вона. – По всякому буває. Де відьма сильна сидить, там легше. А де нема кому за люд вступитись, то і правда, заїдають нечисті. Ну не те щоб років двісті тому, - вона усміхнулась. – Тут вчитель перебільшує. Раніш бабка мені розповідала, чого тільки не траплялось. Та он моя  прабаба і приклад тому. Де зараз  в лісі Морозко зустрінеш?

Ми дійшли до наступного класу. Де нас чекав диктант з латини. Сама не знаю, як мені вдалось його не завалити. Руда Донна Домославська поглядала на мене з схваленням. Сама не знаю, як вирізнила що то саме схвалення. Але, здається, я їй чимось сподобалась.

Після обіду були танці і астрологія.

Анріо попередив, щоб готувались до заліку в четвер. Але як тільки скінчились уроки дівчата і думати забули про заліки. До воріт гімназії вишикувалась черга з посильними – багатьом дівчатам прислали нові сукні на примірку.

Від зіпсутого настрою мене утримала тільки думка, що на сьогоднішньому факультативі Азарій буде виставляти на мене захист.

Звірившись з розкладом, я поспішила в бібліотеку, щоб зробити частину домашньої роботи. Настя пішла зі мною.

Взагалі склалось враження, що подруга намагається триматись до мене ближче. Ніби щоб таким чином мати можливість захистити від нападок однокласниць. Але нападок не було.

Розмова за писаниною сама собою зайшла за сукні.

- Мамка мені з собою давала трохи грошей, - зізналась відьма. – Хочу в місто вибратись, теж якусь обновку на бал придивитись.

Я звернулась до пам’яті Євдокії і зітхнула. Сукні коштували дуже дорого. Проте виявилось, що Настя не просто хотіла похвалитись достатком.

- Сходиш зі мною? – попросила вона. – Я в цих фасонах міських, якщо чесно, мало що тямлю.

Відмовити подрузі у мене язик не повернувся.

- А хіба можна не у вихідний день? – тільки і спитала я.

- Я у Глафіри Тихівни справлялась уже, - відповіла Настя. – Можна, Осінній бал важливий,  і варто не вдарити в бруд обличчям.

- Тоді звісно можеш на мене розраховувати.

Ми переписали завдання по алхімії, і розійшлись з дівчиною. Вона в кімнату робити решту уроків. Я на пошуки ректора.

В кабінеті Азарія Холодного н виявилось. В приймальні був лише писар, який розмовляв з чоловіком поважного виду з чималим черевцем.

- Азар Захарович велів спуститись вам в лабораторію, - поквапився спекатись мене писар. І знову повернувся до співрозмовника, запопадливо зазираючи тому в обличчя. Чоловік здався мені чимось знайомий, здається він був у приймальній комісії, коли я здавала вступні іспити. Але упевненості у мене не було – забагато подій відбувалось останні дні і нові обличчя так і майоріли перед моїми очима. Запам’ятати всіх було рішуче неможливо.

Я побігла до підвал. На вулиці вже почало темніти. Між дерев у скверику знову почав здійматись легкий туман. Виглядала громада гімназії таємниче і зловіще. Як у кіно. Аж сироти виступили. Чи то сталось від передчуття зустрічі з ректором.

Я торкнулась завитків таємничих підвальних дверей. І ті легко піддались. Пройшла в підвал, знайомою дорогою добігла до свинцевих дверей.