17 Євдокія

Кухня трапезної стала для мене відкриттям. Велетенські плити, каструлі і сковорідки. Здорова комора з запасами точно б вразила Атанасія.

Мене відкомандирували місити тісто. Але здорова кухарка відразу відтіснила мене від роботи.

- Ще втопишся, - не зло пожартувала вона, замішуючи опару в здоровій бочці.

Тісто мало підходити кілька годин. Але я нарешті дізналась як його взагалі роблять.

Після цього мене поставили смажити цибулю із шкварками для каші.

Всі квапились встигнути приготувати до сніданку їжу. І я більше плуталась у жінок під ногами, ніж допомагала.

Після сніданку чистила овочі на борщ. Зі мною відпрацьовували ще кілька дівчат, але вони почувались на кухні набагато впевненіше, ніж я. Пам’ять Євдокії мені абсолютно не могла допомогти, адже дівчина не допускалась до готування їжі.

- Я передам Штепі, що з тобою все гаразд, - прошепотіла чорнява посудомийка, Рута, якій мене відіслали допомагати після обіду.

Поверталась я увечері заморена, але задоволена. В кишенях теплились пиріжки для Атанасія. Мене ж погодували вечерею з учительського столу. Їм готували частину їжі окремо.

Ірина Семенівна, головна кухарка, пекла маленькі тістечка до чаю, чимось схожі на наші еклери. Їх  я теж наїлась досхочу. І навіть для Насті прихопила.

Ранок понеділка останнього в чверті тижня почався як завжди. Ми сходили на зарядку, потім була латина, за нею були два уроки захисту від злих сил.

- Тема уроку Скарбник, - написав на дошці сухою рукою Варлам Тимофійович. – Напевно всі ви чули історії про добрих духів, що охороняють скарби. Проте, не варто довіряти цим чуткам. Самовільні виникнення Скарбників на місці захованого скарбу дуже рідкісні явища. Зокрема, - він перевів подих, явно збираючись з думками, і перегорнув сторінку підручника. – Зокрема такі випадок був зафіксований в тисячу вісімсот сімдесят сьомому році в Єкатиринославі, коли голова гільдії ткачів раптово розбагатів. Як відомо, його підозрювали у хабарництві, і тільки слідство, вислане з Києва, змогло встановити факт співпраці ткача Тимощука з Скарбником. Все, - вчитель плеснув по книжці. – Все було зафіксовано під час судового процесу. І увійшло в підручник.

Він випив води з склянки, і подовжив читати.

- Всі інші випадки появи скарбників мають куди як більше сумні наслідки. Як відомо, ці злі духи охороняють закляті скарби, ті скарби, які були отримані нечистим шляхом, через вбивства, грабежі і розбій. Укладаючи із темними силами договір схову як правило їм жертвують живу істоту – чорну курку, кота, собаку, рідше – свиню чи коня. Часто Скарбники обмежуються теплою кров’ю пожертви, але так само часто можуть забрати і душу свого наймача, або випадкового чоловіка, якому не пощастило наткнутись на скарб.

Хтось з однокласниць підняв руку вгору, і вчитель не задоволено звів сиві брови над переніссям:

- Так?

- Варлам Тихонович, а ви самі бачили Скарбника? – дзвінко запитала дівчина.

- Звісно ні, - навіть трішки обурився вчитель. – Для цього треба багато подорожувати, а я віддаю перевагу кабінетній роботі. Проте ви можете почитати мою монографію на тему проклятих скарбів, в її основу я поклав дослідження Василя Сухаревича, я там висунув доволі цікаву теорію, що темні сили притягують наші темні помисли.

Я не знала радіти мені тому, що окрім Варлама Тимофійовича мене буде навчати ще і ректор, чи не радіти. Вчитель читав цілий урок із книги, додаючи до цього всього якісь власні роздуми, які були настільки заумні, що навіть я з вищою освітою людина не завжди розуміла про що мова.

На обіді до мене підійшла Рута.

- Бабця Штепа просила передати, що на Осінній бал зібрався Штильман, - прошепотіла посудомийка.

Настрій у мене геть зіпсувався. Бачити свого так званого нареченого я категорично не хотіла. В душі покидалась тривога, щораз як я думала про цього відьмака. Після Захисту від злих сил нас чекали танці, які я відбула машинально.

Потім Настя побігла робити уроки, я ж поплелась на факультатив.

Цього разу Азарій Захарович чекав мене не підземеллі, а в класі. І йшла  я до нього з певним трепетом. Вчора ми розпрощались дуже зіжмакано. Ректор явно кудись поспішав, я ж не знала, що мені краще – триматись поруч з ним, чи навпаки. Мітка невпинно тягнула мене до нього. Хоч би побачити одним оком. Але я опиралась цим відчуттям. Пила трави, передані Глафірою Тихонівною, які значно полегшували мій стан. Принаймні власні бажання я могла контролювати. І на ректора б не накинулась.

Вночі мені снився дуже відвертий сон, про який я вперто не згадувала до тієї миті, поки не штовхнула двері класу.

Але тепер, коли Азар постав перед мною, як завжди ідеальний, в голові ніби вибух відбувся. В роті стало сухо, тіло налилось тугою і бажанням одночасно.

 - Не стій в дверях, - ректор махнув рукою.

Я сіла за парту, відчуваючи свою скутість.

- Ви ж знаєте, що я читаю ритуалістику,  у вас вона почнеться лише на наступний рік, - пояснив ректор.  – Але я подумав, що з оглядом на ваші здібності, буде не зайвим дати тобі певну частину знань вже сьогодні.

- Вам видніше, - погодилась я.

- Ми з тобою попрацюємо над ритуалами концентрації. Це дозволяє відсікти зайві почуття, і краще відчути навколишній світ, - чоловік поправив нервовим жестом шийну хустку. – Отже зараз закрий очі, і спробуй очистити голову від зайвих думок, - я послухалась, піддаючись його голосу. Розуміла, що зараз мене будуть навчати медитації.

Звісно очисти голову від думок мені не вдалось. Я з заплющеними очима тільки яскравіше уявила ректора голим. Що проявилось червоними щоками.

- Про що ти думаєш?  - сплеснув руками ректор.  – Я бачу, що концентрації зараз нуль.

- Про бал, - збрехала я.  – Я можу на нього не йти?

- А  в чому проблема? – ректор підняв здивовано брови. – В перше бачу дівчину, яка відмовляється від танців і розваг.

- У мене немає сукні, - пояснила я. – І до того ж там буде мій наречений.