12 Азарій

Переживати повний місяць я навчився ще років в шістнадцять. У перевертнів немає особливих проблем з цим, хто б там що не думав. Ну якщо вже геть не терпиться, то можна навіть перекинутись в звіра і побігати десь в лісі чи полі. Я навчився обходитись і без цього. От Гліб – той більше нестриманий. Він або п’є щось з свого алхімічного зілля, або біжить шукати зграю. Ну а якщо його все ж пристроїти до справи в ці дні, то результат не завжди передбачуваний.

От тому я його на практику і не беру в такі дні. Але і без нього сьогодні мої гімназистки набідокурили.

І це перетворило мене з виваженого і спокійного перевертня на ... навіть епітету підібрати не можу цьому стану. Звір просто збісився. Ліз на волю, щоб поластитись до однієї маленької учениці, притулитись до неї, затягнути її в своє лігво і переконатись, що вона більше не буде наражати себе на небезпеку.

Вести її в свій міський будинок було помилкою. Але саме він був найближче до місця практики. А я боявся, що Євдокія ударилася головою занадто сильно. Що можливо заве переміщення їй нашкодить. І що я отримав в дяку? Вона прийшла прости за сосунка Білого. Так, ніби той Аристарх щось для неї значив.

Євдокія збивала мене з пантелику. Я не міг її передбачити. То вона червоніє і бентежиться, як і має дівчина в її віці. То іде до мене  в одній сорочці, ніби не розуміє, як це виглядає. Це було за межею пристойності. І пробачити таке можна було лише за однієї умови – прийняти що дівчина хвора, що удар головою був сильнішим, ніж я думаю. Але звіру було на це наплювати. Він рвався на волю, змітаючи мій контроль. Йому хотілось до Євдокії.

І чим більше вона провокувала, говорила за Аристарха, тим гірше ставало.  Звір ревнував. Євдокія вже була його здобиччю, якою він не збирався ділитись з іншими самцями. Я гарчав сам на себе. Ніяка Косач не здобич. І все що я до  неї відчуваю – неприроднє. Треба було думати про спійману лялрву, яку відвезли в гімназію. Ця була дуже сильною, і можливо у мене буде шанс нарешті досягнути своєї мети.

Але всі думки про відповідальність, помсту і необхідність щось робити поза будинком вилітали з голови, розтривожені запахом Євдокії. Навіть мазь, яку я їй умисно дав, з сильними травами, що мала б відбити мені нюх, не допомагала. Я чув Євдокію, і від того не міг зосередитись ні на чім.

Мені хотілося її закинути в ліжко і не відпускати звідси. І я вже не міг відокремити це бажання звіра від свого власного.

Від обороту чи ще чогось непристойного врятував Явір Стоянович. Це він настирно смикав шнурок дзвоника біля вхідних дверей.

- Азарій? – почивши моє знервоване становище, лікар відразу потягнувся до свого саквояжу.

- Хвора там, - я махнув на другий поверх.

- Зачекай, - лікар зняв плащ і циліндр. І вийняв з саквояжу якусь склянку. – Ти мене дивуєш, давно таким тебе не бачив.

Голос у Явора був спокійним, навіть монотонним. Я повільно заспокоювався, аби ще не запах Євдокії, який здається просякнув все навколо і моє тіло також.

- Тримай, - в ніс ударив знайомий запах полиню і чебрецю. – Двадцять крапель. Не менше.

Я покірно кивнув. Настойка мені зараз і справді не завадить. Я ж самовпевнено її не тримав вдома.

Підійшов до графину з водою і склянками, що столи на камінній поличці, щедро плеснув собі в склянку з пляшечки рідини.

Явір уважно подивився як я п’ю. На язик ковзало знайомі трав’яні нотки і ще щось. Очі округлились від здивування. Хотів виплюнути, але вже було запізно. Я закашлявся, давлячись зіллям.

- Явір, чорти тебе бери, там валеріана?

- А ну..е..., - лікар розгубився і густо почервонів. Вперше бачу його таким збентеженим через допущену лікарську помилку. – Забув про твого звіра. Це на вовків розраховано.

- Явір...

Валеріана подіяла миттєво, розслаблюючи і п’яніючи мене.

Я похитнувся, ледве стримуючи задоволену звірину сутність, і стиснув руку з пляшечкою зілля. Скло хруснуло. Краще хай виллється, ніж я уступлю спокусі випити ще.

- Забери звідси Євдокію, - прохрипів я, відчуваючи як скалки впиваються в долоню, і місце порізу миттю ж регенерує.

- Тримайся, - лікар метнувся на гору.

Я ж.. я млів від запаху настійки. Нарешті з’явилось щось, що перебило запах дівчини. Полин стримував від перекидання. Але це не надовго. Бо валеріана, яка б мала заспокоїти, просто змивала захисні бар’єри. Звір дурів.