8 Євдокія

От не дарма мене мама мріяла відправити на фармацевта. Певно відчувала в мені якусь відьомську силу. Бо травництво мені дуже сподобалось. В школі мені ботаніка і органіка теж подобались.

Звісно тутешні трави, які ми вивчали суттєво відрізнялися від звичного мені звіробою чи ромашки. В підручнику мені зустрічались тирлич-трава і колюка, простріл-трава і зузулькині сльози.

Проте в першій чверті ми все більше зосереджувались, як виявилось, на зборі і зберіганні трав. Тут же, поруч з трапезною, знаходились і великі теплиці, де увесь урок ми збирали трави. Перед цим нам видали фартухи і рукавиці.

Проте збирали ми лише малу частину сировини. Виявилось, що трави як і живі створіння мають власний норов і характер. І збирати їх необхідно в певні дні щоб зберегти максимум магічних сил. От для цього нам власне і була корисна астрономія, яка давала підказки.

- Оці не чіпати, - вказала на грядку Глафіра Тихонівна. Травиця була терпкою, як настойка полину. Вона час від часу подивлялась на нас в золотий лорнет, який звисав на ланцюжку, і вказувала пальцями з срібним перснями що можна брати, а що ні. – Ці лише вночі можна збирати. Там он бачите Церевцар, грабулька вони тільки вночі  і даються. Вдень розсиплються на труху.  А нам з них ще зілля варити.

В теплиці було волого і парко. Пахло прілим і якимось різким цвітом. До кінця уроку у мене злиплось від жару волосся.

Другий урок був практичною роботою. В класі, куди ми прийшли вже стояли казани на керосинових нагрівачах.

- Завтра у вас практика з кадетами, -  повідомила вже і так відоме вчителька. Дівчата так і тріщали про цю практику, обговорюючи кого б хотіли зустріти. Очевидно, що учениці вже встигли потоваришувати з парубками з військової школи. І чекали практики з нетерпінням. – Отже будемо варити як завжди укріпляючи відвари. Відкриваємо підручники на п’ятому розділі, і йдемо набирати трави.

Ось тут у мене трапилась перша осічка. Бо там де відьмочки впевнено набирали сухі суцвіття і якісь листочки я бачила просто сіно та полову. Як з цього всього набрати іван-чай, подорожник, ехінацею і солодку? А ще чортополох і адамову голову?

Виручила Настя. Яка склавши собі в пелену трави, швиденько накидала мені того самого. Дівчина непогано розбиралась в цьому, як і кожна сільська жителька. Тож і варячи відвар я намагалась підглядати за нею.

На щастя і підручник розповідав яку траву за якою кидати, і який фінальний наговір над ними сказати.

- А тепер, коли ваші трави вже всі в казані, - Глафіра Тихонівна, що ходила між рядами учениць і зазирала в казани знов зупинилась біля дошки. – Додаємо дрібку сили, але дозовано, дівчатка, дозовано, не перестарайтесь, і починаємо шепотіти наговір, як я вас вчила.

Мене звісно ніхто не вчив. Тому я знову спробувала підглядати за Настею. Її казанок спочатку вкрився інеєм, і з кожним словом ставало все гірше – відвар вкрився тонкою кіркою льоду.

З моїми травами нічого подібного не сталось. Проте я і не знала як це дозовано давати силу. Спробувала потягнутись до того маленького вогника, який палав десь під серцем. Він тріпотів і погано відгукувався на слова наговору. Вода в казані почала ледь сильніше булькати, але не більше того.

Поруч хтось скрикнув і почулось смачне чпок. Я відволіклась від свого казану – Марія фон Тросокв стояла білля свого казана обляпана з голови до ніг бурою болотною жижею.

Глафіра Тихонівна начепила свій лорнет і поглянула в нього на залишки зілля, розмазані по дівчині:

- Ну, принаймні бородавок у тебе від цього не буде, - розтираючи між вузлуватих пальців жижу сказала вчителька. – Може навіть і користь для волосся буде. А ти, Елька, наступного разу краще концентруйся.

Виявилось, що зілля зірвалось не в Марії, а в її подружки.  І тепер фон Тросоков зло зиркала на коліжанку, яка ніяково протягувала їй хусточку з вишитими вензелями.

Між тим Глафіра Тихонівна рушила далі, зазираючи через лорнет в казани. Когось скупо хвалила. Повз когось проходила мочки.

- У тебе непогано для першого разу, - подивившись на моє варево вирішила вчителька. І я щиро здивувалась. Аж сама від себе не очікувала. – Переллєш в склянки, на завтра згодиться, - ще й помішавши ложкою зілля винесла вердикт Глафіра. І повернулась до Насті. – О, який дивний ефект. Нажаль, зілля зіпсоване. Але ж сила, хм...

Вона задумливо роздивилась Настю всю в свій золотий лорнет, але більше нічого не сказала.

Після уроків я дременула в бібліотеку. Треба було дуже швидко писати реферат по домоведенню. З незвички руки боліли від тримання пера, а від звуку його скрипу у мене здається скоро буде алергія.

Я переписала два аркуша про те, як готувати щоденну їжу – борщ, пироги і вареники, кисіль і кашу. І була впевнена, що цього досить для Зеленого Капелюшка.

Здавалось Галена Богданівна чекала уроку і мого реферату з певним передчуттям. Бо варто мені було покласти перед нею на стіл свою домашню роботу як вона огидливо скривилась.

- Це почерк недостойний шляхетної пани, - відразу заявила вона, і мені й самій стало соромно за свою роботу. З пера постійно стікало чорнило, норовлячи зіпсувати вже написаний текст. Тому писала я ривками. В бібліотеці це здавалось правильним рішенням. – Вам треба на чистописання, - подовжила на очах всього класу відіграватись Галена. І від того запах мишей, що ледве відчувався від неї раніше, став зовсім нестерпним. Я ледве втримувалась, щоб не прикрити ніс. – Але те що тут написано, - вчителька глипнула на аркуші. – Це неподобство. Невігластво. Два.

- Що?  - останнє слово я не зрозуміла в якому контексті сказано.

- Ні, це одиниця, - сказала Гелена Богданівна і вивела червоними чорнилами на моїх трудах ту саму одиницю. – Про вихідні можете забути, - вона нарешті усміхнулась, і подивилась на мене. А я вже вирішила, що знову задасть якийсь реферат. – Писати вас я не примушу, бо це знаєте знущання над моїми очима, читати таке. Це як курка лапою, та ще і в панчосі, - дівчата на першому ряду улесливо за хіхікали. – Підете в трапезну. В суботу і неділю. Може хоч там, біля каструль та казанів навчитесь трохи веденню господарства.