6 Євдокія

В бібліотеці мені видали цілий здоровецький набір книжок. Домоведення, Травництво, Ритуалістика, Астрологія, Слово Боже, Латинська мова і Анатомія.

Я перечитала назви підручників і усміхнулась. Та я ж в справжній Гогвартс потрапила, хоча ніколи не чекала на сову, як деякі мої ровесники.

На думці про Гарі Поттера у мене з’явилось два питання – а на мітлі ми будемо літати теж? І наступне – може я нагнітаю, і насправді в тому підвалі щось типу потаємної кімнати? Пам’ятаєте, як всі думали що Снейп зловмисник, а потім виявилось що все не так на справді?

Хоча, ні. То ж фільм, казка для дітей. Звісно там все подано так, щоб заплутати глядача. А у мене реальне життя, реальна магія, і реальні чорти. Отже і маніяком ректор може бут реальним. Бажання відвідати підвал тільки посилилось.

Але не цього вечора, вирішила я. Забагато переживань для мене однієї. Та і ризиковано, якщо ректор ще в гімназії. Треба зачекати, поки він забереться додому.

Я повернулась в кімнату, де Настя вже встигла розвісити отримані від Євлампії речі в своїй частині шафи.

- А я тільки збираюсь по підручники, - помітивши гору книг у мене сказала вона.

- Іди, потім підемо разом на вечерю.

Я швиденько порозкладала свої речі, залишивши саквояж на потім, і навіть встигла відкрити підручник з домоведення, щоб подивитися наскільки складний реферат мені задали. Очікувано, що тема була не розкритою. Ніякого повсякденного меню в книзі не було взагалі. Тож, входило що мені доведеться перечитати кілька розділів про домашнє господарство, а потім ще і якусь кулінарну книгу взяти в бібліотеці.

За цими невеселими думками мене і застала Настя.

- Не забудь про мене, - вигулькнув з-під ліжка Атанасій, коли я вже знову накидала пальто. – Бо скоро живіт до хребта прилипне, послав нечистий хазяйку...

- Слухай. Я тебе не тримаю, можеш шукати собі поживу де хочеш, - обурилася я.

- Ага так і не тримаєш. Ти придивись, між нами нерозривний зв’язок, Явдохо.

- От доведеш ти мене, що я той зв’язок зроблю розривним.

Особисто я ніякого зв’язку між собою і чортом не відчувала. Але Атанасій якось відразу здувся, і похнюплено згорнувся на ліжку в клубок. Так, що мене відразу совість замучила.

- Я тобі щось принесу, - пообіцяла я йому, щоб задушити котів, які шкребли на душі.

- Та можеш і не нести, - зовсім кволим голосом відповів чорт. – Я тобі і справді не треба, лиш зайвий тягар. Ти давай, не затягуй, розвій мене відразу, відправ прямо в пекло...

Зрозумівши, що паскуда рогата просто грає мені на нервах, я не слухаючи його вийшла із кімнати.

На вулиці відчутно стало холодніше. Сире повітря утворювало пасма туману. А на траві вже встигли з’явитись перші кристали інею.

Ми перебігли разом з іншими дівчатами в трапезну.

Вечеря була трішки ситніша, ніж обід. Нам роздали гречану кашу з м’ясом і квашеною в квасі капустою, печений гарбуз з медом, пишні шматки короваю.

Ні кашу, ні гарбуз я з собою забрати не могла, тому довелось відкласти для Атанасія коровай.

- Взагалі чорти живляться силами своєї відьми, - на моє зітхання сказала Настя. – Він у тебе їжу випрошує для фану, щоб не втратити навиків, напевне.

- Навіть дивно, що у тебе немає фамільярна, адже ти багато про них знаєш, - відповіла я їй.

- Ну у мене сила не така, мабуть, - задумливо протягнула сусідка. – Чорти ж вони більше до вогняних тягнуться.

Тут я помітила, що дівчата в трапезній ведуть себе надзвичайно чемно і спокійно. В обід від шуму і тріскотні можна було оглухнути, а зараз всі їли майже мовчки. Я озирнулась, і виявила причину такої демонстрації манер.

За столами із скатертиною, трішки від одсоблено від багатих дівчат, вечеряли вчителі. Азарій з приятелем, руда вчителька латини, і чоловік в рясі.

- А ці що тут роблять? – здивувалась я. Настя знизала плечима. Несподівано відповіла інша сусідка:

- Так вони ж в гуртожитку живуть. Приїжджі вони, - вона відірвалась від своєї тарілки. – Миролюб Васильович ліценціата  богословських наук отримував в Римі. Його до нас два роки тому направили.

- А ректор? – не втрималась я від питання, відмічаючи про себе, що все складніше ніж я думала. Тепер доведеться чекати нагоди, поки ректор покине гімназію, щоб перевірити підвал. А він до того часу там всі сліди прибере.

- А у Азарія Захаровича ніби будинок в місті є, та він переважно ночує в гімназії, - дівчина стишила голос і додала: - Кажуть у них з Донною роман.

Я ще раз глянула на вчительський стіл. Марія фон Тросков квітнула біля них, чинно усміхаючись. Але мене більше цікавила руда вчителька латини. Яскрава відьма від якої чулась тепла сила, схожа на сплячий вулкан. Донна поклала щось Азарію на тарілку і усміхнулась.

В душі дряпнув кігтик розчарування. О ні, мене не цікавлять маніяки-психопати. Цього просто не може бути. Ніби відчувши, що я на них дивлюсь Азар спіймав мій погляд і по тілу розлилось холодне тепло. От не знаю, як таке може бути, але відчуття було, що в ополонку крижану занурили і все тіло запекло.

Я поспішно відвела погляд і вткнулась в свою тарілку. Апетит попав.  Тож доїдала я мляво і мовчки.