4 Євдокія

Домоведення вела жінка в зеленому капелюсі. Років під п’ятдесят, в сірому костюмі, з кокетливо засунутою квіткою  в петлиці. Від неї несло неприємною силою.

- Керувати заготівкою продуктів, приготуванням їжі, організовувати роботу всіх членів сім'ї і прислуги, і залишатись при цьому вишуканою пані, ось мета кожної жінки, - сповістила вчителька нас. – На минулих уроках ми розбирали з вами як підбирати прислугу, і в кінці четверті буде контрольна робота з задачами, тому не нехтуйте цією важливою темою. Адже репутація панни в багато чому залежить від її слуг.

Ще пів уроку ми слухали по те, як мають слуги бути одягнені, скільки їм варто виділяти одягу, і як ставитись до того, що прислуга неохайна.

І варто відмітити, що я, менеджер провідної компанії, все ж була трішки здивована новою інформацією. Поради Галени Богданівни були точними, і відповідали реаліям тогодення. Але все одно не вкладались в голові. Як вам таке  – заберіть у слуг чистий одяг і видавайте тільки на свята.

- Ну і коли вже слуги підібрані, то перейдемо до того, як не допустити господині того, щоб слуги її дурили, - перейшла до наступної частини уроку вчителька. – Хто нам на це відповість? – вона обвела поглядом клас, звісно вгору здійнялось кілька рук. Але Галена прицільно шукала мене. – От наприклад, панночка Косач, яка удостоїла нас своєю присутністю  в цьому році. 

- Еее, - я зам’ялась.

- Вставати треба, коли з тобою вчителько говорить,  - хльостко зауважила Богданівна. І я вскочила з-за парти.

- Треба  контролювати бюджет, - стала перелічувати я все, що приходило в голову по керівництву підлеглими, яким не довіряєш. – Ставити чіткі рамки по строку виконання завдань, якості зробленої роботи....

- Та ну, - Галена здійняла брови. – От ви наприклад поставите прислугу хліб пекти. Як знатимете, що вас не дурять, і беруть борошна рівно стільки, скільки треба? – зелений капелюшок на голові відьми презирливо хитнувся.

Я збентежилась знову. Куховарство не моя сильна сторона. Звідки мені знати, скільки треба борошна на одну хлібину?

- Сідайте, Косач, - Галена Богданівна махнула мені рукою. – На наступний урок принесете мені реферат на тему Кулінарія будніх днів. А ви мої любі, запам’ятайте, ніяка служниця не введе вас в оману, якщо ви самі знатимете, як пекти хліб чи варити мило. Кожна господиня встаючи зранку і роздаючи слугам роботу на день має мати уявлення як це все робиться, як борошно сіється, як опара робиться, як міситься тісто, і скільки печеться хліб. І має знати, скільки у неї чого буде з четверті решета чи з половини, скільки буде висівок, і куди їх витратити. І це тільки до прикладу. Бо ж у справжньої господині під наглядом і кухня, і пральня, і рукоділля, і витрати на дрова, нитки, продукти, і тому подібні запаси. Так, Марі? – вчителька перервалась помітивши витягнуту в гору руку Марії фон Тросков.

-  А навіщо ж тоді управитель в домі. Якщо дружина всім завідує? – запитала блондинка.

- А на те, моя люба, що з управителем всяке може трапитись, та і не завжди він буває чесний, не відволікатись же на такі дрібниці вашому чоловіку?

Тільки-но ми почали записувати кухонну науку, і Галена Богданівна зауважила, що пекти хліб варто одночасно з пранням, щоб не витрачати дрова на прогрів води окремо, як продзвенів дзвінок, і ми висипали на перерву.

В животі вже бурчало – сніданок я пропустила через комісію. Тому ми побігли з Настею  в трапезну, поспішаючи за перерву встигнути пообідати.

Насті на відміну від астрології домоведення дуже сподобалось.

- Так я і хліб пекти вмію. І пиріжки, - пояснювала вона мені. – Мамка всього навчила, не криворука я в неї яка. А вже які ковбаси мені вдаються – на все село мої найкращі.

При згадці про копчені ковбаси ми додали кроку.

Трапезна нагадувала вулик. Велике приміщення, що вчора мені здало доволі прохолодним, адже в ньому не топилось, сьогодні виявилось затісним, щоб вмістити всіх учениць, і душнуватим.

Тут то я і оцінила масштаб гімназії – навчалось в школі не менше двохсот душ. Починаючи з дівчаток-підлітків, і закінчуючи майже дорослими відьмами, що тримались осторонь.

Столи в трапезній стояли довгими рядами. Стільчиків  не було. Були ослінчики, без спинок. Чисті дубові дошки столів теж були без скатертин.  

Поодаль від роздаточного вікна стояли трішки кращі столи – прикриті сірими скатертинами, я спочатку вирішила, що за ними обідають вчителі. Але зараз з подивом побачила як за ці столи сідають фон Тросков і інші учениці.

Я взяла тацю  і підійшла до вікна роздачі, де отримала миску каші, пиріжок і кухлик з якимось напоєм. Я повернулася до столів, і сіла біля Насті, яка вже розмішувала гарячу кашу ложкою. Запах від тарілок ішов карколомний – каша виявилась здобрена копченостями.

- Євдокія,  - над мною зупинилась Марія. – Не очікувала тебе побачити тут. Твої батьки робили такий нахил на домашнє навчання.

Вона тонко усміхнулась. Стовідсотково натякала на те, що у Євдокії слабкий дар.

- Все змінюється, - нейтрально відповіла дівчині я.

Не скажу, щоб зблизька я білявку не впізнавала. Вони  не раз пересікались з Євдокією в місті і знали одна одну з дитинства. Проте на відміну від скромної Євдокії, Марія мала сильний стабільний дар, чим її татко неймовірно пишався.

- Чому ж ти сидиш з простолюдинками? – продовжила Марі. – Іди до нас.

Вона кивнула в бік інших дівчат за багатими столами.

Настя поруч зі мною завмерла, від неї потягло холодом.

- Я тут залишусь, - хитнула  я головою.

- Пожалкуєш, - кивнула Марі, і пішла геть, більше не звертаючи на мене увагу.

- Але чому ти залишилась? – здивувалась правнучка снігурки. Вона розслабилась, і вже спокійніше їла свою кашу.

- З дитинства її не люблю, - зізналась я. Майже правду сказала. 

І потягнулась за окрайцем хліба, який стояв тут же на столі в плетеній корзинці.

Після обіду ми повернулись в клас Галени Богданівни, яку дівчата між собою називали Зеленим Капелюшком.