3 Євдокія

За день до іспиту я встигла ознайомитись з укладом гімназії. Не всі учениці жили в гуртожитку. Переважно тут селились лише приїжджі. Але і так поверхи були заповнені.

Зранку дівчат йшли на сніданок в інший корпус. Велетенська трапезна була одноповерховою, і досить холодною.

Як я довідалась опалення тут відбувалось завдяки теплому повітрю, що рухалось в спеціальних трубах. В моїй кімнаті було тепло завдяки тому, що грілась вода для лазні.

Лазня, або як я її назвала душова, знаходилась на кожному поверсі. І там же, о чудо  техніки – ватерклозет.

За засідання комісії я не дуже переживала. Хоча жіночка в зеленому капелюшку мені не дуже сподобалась. Від неї правда тхнуло мишами.

І навіть виклику до ректора зраділа.

Але там. Не сподівалась, що опікуни розшукають мене так швидко. Та на якусь мить злякалась, що зараз мене заберуть з гімназії.

І замкнуть до самого весілля. Пелагея пробувала надавити на жалість. Дядько під пильним поглядом Азарія якось не висовувався.

Та на щастя пронесло і тут. Ректор явно не хотів від мене спекатись.

Я ж з легкістю поставила розчерк на аркуші паперу, навіть не читаючи договір.  І видихнула з полегшенням. Одну проблему вирішила – жених може отримувати гарбуза і йти на всі чотири сторони, поки я навчатимусь. Атанасій запевнив, що в гімназії мене ніхто не дістане.

- Все, шановні, - ректор дістав з кишені срібний годинник і демонстративно на нього глянув. – Питання вичерпано. Учениця Косач – біжіть на зайняття.

-  А мій примірник договору? – геть знахабніла я.

- Після уроків заберете.

- Євдокія, - озвалась розчарована тітка. Я повернулась до неї, тітка сиділа як ропуха на стільчику, ледве вміщаючись в нього задом. – Ти все життя за стінами гімназії не будеш ховатися, - загрозливо  сказала жінка. – Вийдеш звідси, і Штильман свого не упустить. Ще й нас з дядьком занапастила.

- Жадібність фраєра згубила, а не я, - не подумавши процитувала я Атанасія. Ввечері чорт розповідав про свого невдаху колегу, що раніше строку повернувся в пекло. Оборотам мови мого фамільярна позаздрив би будь-який гопник з мого світу.

- Учениця, марш з кабінету, - гримнув Азарій, коли побачив, що тітка ще щось хоче сказати.

Я не осмілилась ослухатись, тому, що там казав ректор родичам вже не вслухалась.

Треба ще було розібратись, куди мені йти. Настя вже певно побігла на урок.

-  А де розклад подивитись? – запитала у похнюпленого писаря, що сидів за конторкою, і навіть не зреагував на мою появу.

- Там записано, - Остап ткнув пальцем в чергову книгу. Потім зло глянув на нерішучу мене, і ледве не видер сторінки в журналі, відшукуючи потрібний розклад.

- Астрологія  у вас, - буркнув він. – Клас номер сорок чотири.

- Дякую, - я усміхнулась до чоловіка, але його неприязнь нікуди не поділась.

Я  вийшла шукати потрібний клас. Дуже швидко зрозуміла, що нумерація тут не відрізняться від прийнятої в моєму світі. Спочатку йшов номер поверху, потім номер класу.

Добігши до класу я добряче захекалась. На четвертий поверх я давно не скакала. Я постукала в двері, і зайшла. В мій бік тут же повернулось десяток зацікавлених дівочих облич. І ні одного знайомого серед них.

Тільки за вчительським столом сидів молодик, якого я впізнала. Це той, що був в комісії. Його сила нагадувала запах фіалок. Весь пан був напомаджений і доглянутий, з акуратною зачіскою і тонкою смужкою вусів під довгим носом.

- Бон жур, мадемуазель, - привітався вчитель голосом з характерним проносом.

- Добрий ранок, - я так і не відшукала поглядом Настю.

- Ви шукаєте свій клас? – вчитель поблажливо усміхнувся.

- Так.

- Астгологія у шостого класу дгугим угоком, можете зачекати в когидорі, - він махнув тонкою рукою.

Чи умисно писар мене не туди відправив, чи щось наплутав, я гадати не стала. Подякувала і вийшла. У дівчат за партами були зошити, а у мене не було.

Здається, поява опікунів таки вплинула на мою здатність мислити раціонально. Бо разом з і уніформою нам з Настею видали стос тонких зошитів і пера. І все це я залишила в кімнаті.

Тож, я швиденько розвернулась і побігла в гуртожиток по письмові знаряддя.

По дорозі подивувалась тому, чого вчать дівчат в гімназії. Ні тобі вищої математики, ні фізики. Зате є астрономія, ритуалістика і домоведення.

 Ну от що мене може навчити астролог? Гороскопи складати? Так я ніколи в них не вірила. І взагалі, по знаках зодіаку я йому сама можу наскладати гороскопів. Жартівливих. От пам’ятається, бачила в соцмережі таке – як ідуть в дупу різні знаки зодіака. Смішно. Хоча ні, француз астролог такі жартики не оцінить.

Зошити і пера знайшлись на тому ж самому місці де я їх залишила. А от чорнил не було. Я склала в просту полотняну сумку учнівські знаряддя – хто б мені сказав що через скільки років знову повернусь до навчання? В житті б не повірила. Своїм студентським життям я була сита і раніше.

Але вже краще вчити незрозумілі предмети, ніж віддавати життєві сили якомусь Якову Давидовичу.

Я вийшла з кімнати, і зустріла Євлампію, завідуючою гуртожитка. Жінка видавала нам вчора рушники і пояснювала, де можна помитися. А сьогодні виділила уніформу учениць.

- Я перепрошую, але нам не видали чорнила, - я усміхнулась до завідуючої.

- В партах все є, - пояснила та. – Там на кожен предмет своє. А на домашні роботи я вам пізніше видам, Азарій Захарович за ним зело слідкує.

Я знизала плечима. Ну що може бути такого цінного в чорнилах? Але пам’ятається саме за покупкою тих самих чорнил я з ректором і познайомилась...

На четвертому поверсі вже було людно. Одні дівчата виходили з кабінету, а мій клас, який нарешті, я знайшла, саме прибув.

Я відшукала поглядом Настю, яка трималась осторонь.

- Ти де була? – запитала дівчина.

- У ректора, - пояснила я. – Підписували договір.