Відображення

Прокинувшись вранці, від поколювань сонячного проміння в очах, у своїй київській квартирі на Подолі, Платон побачив перед собою невідому людину, яка, зручно вмостившись у кріслі, споглядала новини із нещодавно принесеної покоївкою газети. На мить у його голові пролунали думки про те, хто ця людина, і що вона робить в його кімнаті в таку ранню годину.

Якщо газета свіжа, а цьому доводу передувала дата друку на верхівці, над самою назвою "ГАЗЕТА", і її принесла покоївка, то чому вона впустила цю людину до нього в кімнату, не спитавшись дозволу. Жінка вона була чесна і виконувала свої обов'язки без зайвих питань, бо, власне, ці якості і стали основними, коли Платон брав її до себе на роботу, хоча до цього йому вистачало власного часу піклуватись про себе у досить великій квартирі.

– Не старайтесь даремно напружувати свій мозок, намагаючись вияснити, хто я такий і чому зараз сиджу перед вами, читаючи досить цікаву газету, на мій погляд. – Обізвався голос по той бік газети, такий легкий і приємний на слух, що його годі було сплутати з голосом якогось продавця невеличкої крамниці квітів, який настільки любить свою роботу і ті емоції, які дарує людям, що сам по собі голос перетворюється на щось надзвичайне та заспокоююче.

– Вибачте, але я не чекав на гостей так рано. І взагалі – сьогодні. – Платону стало незручно за свій вигляд і він, намагаючись поглядом знайти свій одяг, який ще вчора залишав на стільці біля вікна, прикрився ковдрою і підвівся, продовжуючи дивитися по сторонам.

– Не обтяжуйте себе марними пошуками свого одягу. – Тихим голосом обізвався незнайомець, який все ретельніше і з більшою пристрастю проглядав статті газети, вчитуючись в кожне речення і слово. – Ваш одяг висить в шафі, уже випраний і випрасуваний вашою доброзичливою покоївкою. Вона так старається для вас, що, думається мені, їй можна підняти платню за це. Позаяк трудівниці зовсім скоро прийдеться самій утримувати свою сім'ю. Її чоловіку вже встигли оголосити неприємну звістку про те, що він звільнений з роботи і невдовзі до нього навідаються представники відповідних, і часом не дуже приємних, державних органів. Сподіваюсь, ви розумієте яких саме. І оголосять йому ще одну прикру звістку.

Після цих слів незнайомець перегорнув сторінку газети і з його уст пролунав звук із невеликим сарказмом, що часто буває у людей, які безперечно впевнені в своїй правоті.

– Так, дякую за вашу спостережливість, я подумаю над цим питанням, але чи не здається вам, що краще б ви почекали мене в сусідній кімнаті, яка називається вітальнею?

Платон, злегка огорнувши себе ковдрою, направився до шафи і дістав свого костюма, після чого акуратно розклав на бильце ліжка, речі, одна за одною, по черзі, щоб все було правильно і послідовно. При чому, іноді поглядав у бік крісла, на якому сидів незнайомець, прикриваючись газетою, і намагався зрозуміти, хто ж ця людина, і що вона робить в його кімнаті.

– Можливо, вам видасться дивним, але вітальню тому так і назвали, що в ній зустрічають гостей і вітають їх за всіма традиціями моралі та етикету. – Продовжив свою думку Платон, одягаючи на себе сорочку. – А спальня, моя спальня, де ми знаходимось, не дуже підходить для того, щоб вітати в ній гостей, якщо ви тільки не моя дружина, що є цілком абсурдним.

Він усміхнувся і почав одягати штани, повернувшись до незнайомця спиною, накритою ковдрою, щоб ситуація не стала ще більш безглуздою і не набула відтінку якоїсь аморальності.

– Вітальня тому так і називається, як ви сказали, бо там вітають гостей і просто вітаються з кимось. І, думається мені, – продовжував незнайомець, – що вам ніхто не заборонить вітатись у будь-якій іншій кімнаті, була б лише на те ваша воля.– Незнайомець перевів погляд з Платона знову на статті в газеті і тихим голосом, ніби трохи заздрячи, додав. – Благо, що розміри вашої квартири цілком дозволяють це робити.

У сусідній кімнаті почулися стуки, що нагадували цокотіння тарілок і бокалів. Покоївка готувала сніданок і робила це достатньо швидко, не як завжди, чекаючи поки господар вийде і попросить її приготувати цей самий сніданок, після чого їй відводилось близько десяти хвилин, щоб перенести страви і красиво їх подати. Проте, це аж ніяк не збентежило Платона, а більше того, він навіть не звернув особливої уваги на це, думаючи, що в нього сьогодні якась важлива справа, про яку вчора він сказав покоївці і та вирішила не тягнути час, а швидко владнати питання стосовно сніданку.

Незнайомець продовжував читати газету, почавши трохи бурмотіти щось в голос, підкреслюючи цим самим найсмачніше, що може кинутись в очі в такого роду друкованих виданнях. Платон одягнувся і причесався, виглядав дуже солідно, як і личить помічнику місцевого банку, де він працював юристом. Закінчив із відзнакою університет, проторував собі шлях від роботи дрібним страховиком до авторитетної та знаної людини в місті. Тому, будучи готовим до розмови і не відчуваючи ніяких незручностей, він запропонував гостю перейти до вітальні, де було подано сніданок на дві персони.

– Що ж, думаю ми можемо продовжити наше спілкування і, якщо це можливо буде, знайомство, перейшовши до сусідньої кімнати і поснідавши.

Платон подивився на незнайомця і з посмішкою на обличчі показав рукою в бік сусідньої кімнати, чекаючи на відповідну реакцію. Але її не надійшло. Мабуть, через те, що незнайомець надто був утягнений в глибочінь газетного виміру, тому Платон повторив ще раз голосніше і настирливіше.