Віднеси Вірмену

- Сходи до Вірмена, віднести йому мій фен.- Іринка з ранку була роздратована, бо понадіялася на фен, а він згорів. Голова залишилася мокрою і без зачіски, на роботу запізнилася через те. І де ділася м'яка усміхнена дружина Юрка?

Чоловік сидів в не висвічував, бо одне слово і поскандалять. А йому хотілося до компа й абстрагуватися від усього на кілька годин, гулей постріляти.

- Завтра з ранку занесу йому.
- Пляшку біля дзеркала поставила. Взяла, якусь недорогу, фен це ж не телевізор,- вже більш спокійно промовила жінка беручи пульт. В неї своя відрада.

Наступного дня, з самого ранку ще до роботи, поніс Юра фен Вірмену. Вірмен то не національність, а так кликали чоловіка, який був українцем у десятому поколінні та звали його Арсеном. Хоча Арсеній - гарне ім'я і матері Вірмена подобалося.

Двері відкрила вже не молода жінка. Подивилася на Юру, в очах запалала злість, гнів і розпач.

- Чого ви сюди ходите, Іроди?! Горілку приніс?! Не кажи мені що ні! По очах бачу, та іншого ви ж і не носите! Згубили мені сина своїми могоричами, -жінка поникла плечима, а від дверей не здвинулася.

- Хто там?!- Жінка сіпнулась і спробувала зачинити двері перед відвідувачем.

- Сусідка,- мовила кудись в середину квартири.

- Ти ж знаєш, що мені погано! Знаєш, що зараз здохну! -Чоловік, який колись мав світлу голову і золоті руки, зараз був схожий на місцевих бомжів, худий, зсутулений, з одутлуватим обличчям, на якому ще й синець з подряпинами красувалися.

Він тримався за стіну і його знатно похитувало. Юра його не пізнавав. Завжди веселий, говіркий і невідмовний, до нього хоч серед ночі можна було привести будь-який прилад і той враз оживав, а зараз це було щось огидне. І Юрка від того сіпнуло.

- Заходь, заходь,- радісно запрошував Вірмен дорогого гостя.

Жінка відступилася і зовсім поникла, пішла в глиб квартири.

- Приніс?- З передсмаком запитав чоловік, Юрко тільки розгублено кивнув головою.

Дістав пляшку, яка відразу перекочувала у руки Вірмена. Той радісний, розказуючи одну зі своїх старих історій, почав наливати.

- Арсен, я тут тобі фен приніс. Поглянеш?

- Так, там поклади, -вказав на стіл, де було навалено безліч усілякого мотлоху. Серед нього Юра вихватив оком програвач Валерійовича, який ще тиждень тому у того зламався.

Сяйнула думка не залишати фен, а деінде занести. Та стало якось соромно. Це ж як проява недовіри до серйозного чоловіка, який жодного разу не підвів. Та й ніхто задешево як Вірмен не зробить.

- Давай зі мною за зустріч, - запропонував господар.

- Не можна. Мені ще на роботу.

- Де працюєш?- Запитав Вірмен, перехиляючи чарку.

- Там же,- відповів гість,- Ти чи забув?

- Ні, не забув, - налив ще одну,- ну за гарний день.

Юра зрозумів, що час йти, бо Вірмена вже з двох чарок розвезло, він почав свою історію по другому колу.

- Піду. Бо спізнюся.

- Ага, бувай,- наливав наступну.

Чоловік йшов на роботу. Та насправді був у тому стані, що хотілося самому хильнути, та втримався. Зайшовши у магазин за новим феном, розвернувся і відправився додому, бо робити все одно не вийде сьогодні.