Розділ 7.

7.

Коли я у чорновому варіанті накидав цю книгу, то був упевнений, що Віталій посадить своїх дівчат в евакуаційний поїзд і піде. Не заходячи додому, піде до територіальної оборони. Його місце там. Але якось не складалося все. Ну не міг він так! Закинути їх у поїзд, де у вагонах, з вимкненим світлом, у темряві тулилися як у трамваї стоячи, по сотні дорослих і приблизно стільки ж малюків. Дітей укладали на полиці по двоє-троє. Поліція впускала в поїзд тільки матерів з дітьми й іноді зовсім стареньких. У поїзд, який був чудовою мішенню і ризикував у будь-якої миті бути розбомбленим росіянами, які з усіх сил прагнули вселити жах хохлам і примусити їх до покори.

Звичайно ж, поки його дівчата в небезпеці, він просто зобов'язаний був бути з ними. Хто їх захистить, якщо не він? Ось як Дарина вчепилася в його руку. І Сонечка, розуміючи, що сталося щось жахливе, не плаче, не вередує, а тримає за руку маму. І поки вони втрьох, нічого жахливого не трапиться. Поки з ними тато! Як завжди, герої починають жити власним життям і вже не дуже хочуть слухатися автора.

Двадцять третього лютого все було, як завжди. Увечері Віталій прийшов з роботи, як зазвичай. Як зазвичай Соня не хотіла відлипати від нього. Та й Дарина, якщо чесно, теж відлипати не хотіла. Сиділи разом, тісно, дивлячись якийсь мультик. Дарина за сюжетом не стежила. Адже вона доросла, не те, що ці дві дитини Віталік і Соня, дивляться, регочуть в унісон, щось там обговорюють. Коли Віталій вклав Соню, він підійшов до Дарини та сказав: «Ти знаєш, нам на роботі сказали, що у будь-який момент може початися війна. Якщо хтось хоче виїхати, це його право. Без звільнень. З завтрашнього дня ми переходимо на домашній режим роботи. Спілкування в виробничому чаті.

- То так все серйозно, злякано запитала Дарина?

-Та не знаю, я майже впевнений, що лякають. Ну не цілковиті ж ідіоти там командують! На кого нападати? З ким воювати? Тітка Зіна і дядько Коля на тебе війною підуть? Так вони ж самі хохли! Та там поскреби будь-кого і з нього українські корені полізуть. Таким злим і зосередженим вона Віталіка ніколи не бачила.

- Невже все так серйозно, знову запитала вона? Що робитиму, Віталічку? Її тон, інтонація, вираз обличчя говорили: ну заспокой мене, ну, будь ласка, заспокой. Вона була готова розплакатися.

- Він підійшов, обійняв її, притиснув до себе, давши їй звично сховати обличчя там, де у нього ямка сонячного сплетіння. Ну заспокойся, маленька, все буде добре, все обов'язково буде добре. Він, як дитину, гладив її по волоссю і цілував у маківку, яка смачно пахла шампунем.

-Я не можу зрозуміти, що вони хочуть від нас? Ну що, майже плачучи, говорила Дарина... Що ми їм зробили? Ну що? Вона все-таки не витримала і розплакалася. Ти знаєш, я їх бачила в Донецьку і більше бачити не хочу! Це не ті люди, які живуть у Москві. Зовсім не ті. Це дика мутноока орда! Це вбивці! Поїдьмо, Віталіку, давай прямо зараз сядемо в машину і поїдемо!

Ну ну, маленька... все насправді, напевно, не так погано. Я не дуже вірю в здоровий глузд діда, який 25 років сидить у них на троні, але думаю, там є люди, які зможуть йому пояснити, що вони втратять, якщо влаштують війну.

Давай знаєш, як. Давай про всяк випадок зберемо найнеобхідніші речі в рюкзаки. Про всяк випадок. Просто, щоб нічого не сталося. Страховка.

Дарина в якомусь дивному стані, на автоматі, не дуже розуміючи, що вона робить, збирала речі, викладала на диван. Віталій приніс із комори два рюкзаки та почав складати. Окремо її й Соніни речі, та свої.

- Чому окремо?

-Так треба, Дариночка, відповів він, так належить.

-Дарин, ну вважай, що це навчальна тривога, ну просто нехай собі стоять ці рюкзаки. Влітку з ними в похід підемо.

-Ага, по Криму, напевно, пожартувала вона.

Вони лягли, він щось довго шепотів їй на вухо. Про те, що боятися нічого, що це просто дурна демонстрація, розрахована на те, щоб показати Штатам і Європі, які вони круті. Ну не хвилюйся. У березні поїдемо куди скажеш, хоч туди, де тепло, хоч на лижах кататися туди, де сніг. І йому таки вдалося «приспати її». Смішно, вона, коли засинала, смикала ніжкою, і це завжди дуже розчулювало його. Незабаром заснув і сам. Заснув, не випускаючи її з обіймів.