Розділ 4

Наступного року у них була практика в Криму. На все літо. На три зміни. Їх, 18 дівчат, майже всю групу, відправили до Євпаторії. У табір «Юність», на самому березі Чорного моря. Там Даринка зустріла своє шістнадцятиріччя.

Працювали вони там, як раби на галерах. Робочий день з 6 ранку до 10 вечора через день. Після зміни день відлежувалися на ліжках, іноді виходячи на море, щоб подрімати там. А післязавтра знову зміна, о п'ятій встати о шостій, не приходячи до тями прийти в їдальню. У кімнату поверталися на ногах, що погано слухалися.

     Але молодість брала своє і часто, полежавши годинку і відійшовши, вони фарбувалися і виходили у люди, і їх чекали такі ж, як вони, реб`ята, обслуга табору, здебільшого студенти, які приїхали туди відпочити працюючи, або попрацювати відпочиваючи.

     Спочатку вожаті та їм подібні, так би мовити, «педперсонал», трималися осторонь і у свою компанію «ложкомийок», як вони їх тоді називали, не брали. Але хто володіє кухнею, той володіє світом. Молоді, здорові хлопці були весь час злегка голодні й дитячі порції їх влаштовували ох як не завжди. Тому дуже скоро вони з ложкомийок перетворилися на Дариночку, Танечку, Альоночку і т.д. А коли вони приносили різні смаколики до вечірнього багаття, на них вже дивилися як на богинь.

     Даринка того літа засмагла до чорноти, її темно-русяве волосся вигоріло на сонці, а сині, не блакитні, а саме сині очі, на тлі засмаги й темного волосся виглядали просто приголомшливо. Вона розуміла, що стала красивою дівчиною, це додавало їй впевненості в собі та в спілкуванні з хлопцями. Багато хто намагався завести з нею стосунки, але далі посиденьок на лавочці й поцілунків, боязких і не дуже, справа не йшла. Та й дівчат там було втричі більше, ніж хлопців, відповідно хлопці діставалися найспритнішим. Вона вважала за краще тихо сидіти в компанії і її важко було відокремити від подруг, з якими вона приходила на посиденьки й з якими, крім тих, що зависали з хлопцями, йшла в корпус.

І так було до третьої зміни. А що сталося на третій зміні? На третю зміну приїхав Віталій. Справжній ботан, худий, не спортивний, високий очкарик. Він був абсолютно не в її смаку. Ну, повна протилежність. Їй більше подобався його друг, і вони іноді гуляли або сиділи на лавочці втрьох, дивлячись на море, після того, як основна компанія розійшлася. На пляжі було дуже темно, місяця не було і Віталік розповідав їм про зірки. Він обожнював астрономію, знав купу сузір'їв, і вперше змусив Даринку подивитися вгору, на небо. До цього її погляд був загалом дуже приземленим. І так вийшло, що цей ботан, цей очкарик витіснив з її серця всіх інших хлопців. Здається, вона закохалася! Вона по-справжньому закохалася! Це було для неї дуже дивне почуття. Вони відокремилися від основної компанії, йшли на дах корпусу, й там сиділи, тримаючись за руки та розмовляючи про все. Віталій закінчив третій курс Харківського університету. Навчався на математика-програміста, але насправді його хобі була астрономія.

З першого дня він називав її не інакше, як Дариночка, а вона його Віталічек. Він якось трепетно, дуже трепетно ставився до неї. Іноді вони цілувалися, опановуючи цю науку разом. І вона думала, невже їй міг сподобатися хтось інший? Жах! Вони могли не зустрітися!

А потім партія закінчилася, а потім вони роз'їхалися, вона у свій Донецьк, а він в Харків, а потім він приїжджав кожні вихідні, і вона не могла дочекатися цих вихідних, а потім вони щодня, по десять разів на день писали одне одному повідомлення, а потім в Донецьку розпочалися якісь безглузді заворушення, понаїхали незрозуміло хто і стало страшно виходити з гуртожитку, а потім приїхала тітка Зіна, зайшла до директора училища та отримала для неї диплом достроково, а потім вони сіли у поїзд і через 10 годин були в Москві. Все, Донецьк пропав. Забудь про нього, сказала тітка Зіна.