Розділ1

У дитинстві їй хотілося жити за кордоном. Їй навіть снилося іноді, що вона іноземна туристка, яка йде Парижем, або чоботом Італії, або серед хмарочосів Нью-Йорка. Поруч з нею йде симпатичний чоловік, в дорогому костюмі, закохано посміхається їй, і вона знає, що він точно сьогодні зробить їй пропозицію. І вона, звичайно ж, прийме її. А далі? Далі солодке життя дружини людини, у якої в десятці банків семизначні доларові рахунки. А далі?

Далі вона прокидалася від настирливого дзвону будильника, гарячково збиралася до школи, бігла сірим шахтарським містечком і майже не спізнювалася на перший урок, забігаючи в клас разом з вчителем.

У школі вона отримувала тверді четвірки. Чомусь вчителі вважали, що її оцінка це 4. Саме добре. Але не відмінно. Ну і не жахливо. Сірі оцінки для дівчинки, яка народилася в шахтарській родині в шахтарському містечку неподалік від Донецька, де всі будівлі були сірими від породи, де у чоловіків був сірий наліт на повіках, ніби вони фарбували очі. Насправді саме повіки ніби притягували вугільний пил.

Дарина твердо знала, мабуть, років з п'яти, що тут жити вона не буде. Просто була впевнена в цьому. Коли їй було років з 13 і її фігура трохи округлилася, їй почали дошкуляти хлопчаки з її класу та їхні старші брати. Але ні. Шахтарі та їхні діти були останніми, з ким вона хотіла заводити стосунки. Відчепися, циділа вона крізь зуби кожному, хто намагався зачепити її. Правда, була справа, поїхала кататися на мотоциклі з сином тітки Люби, який жив уже не один рік у Донецьку, але коли він почав розпускати руки, вона послала його такими словами, що руки й не тільки у нього відразу опустилися. Ну і пішла ти, дура кінчена, сказав він, розвернувся і поїхав, а вона потім три години йшла додому пішки.

Після восьмого вона пішла зі школи, поїхала до Донецька і вступила до кулінарного училища. Мама часто казала їй: «Їдь звідси швидше. Чим швидше, тим краще, а батько, дивлячись на неї каламутними від щовечірнього пияцтва очима, говорив: «Ну куди тебе несе? Думаєш, там без тебе шльондр не вистачає?» З того часу, як шахту закрили, визнавши нерентабельною, батько перебивався випадковими заробітками й тими грошима, які йому платили як допомогу. Правда, шахтарська допомога була більшою, ніж у деяких зарплата.

Мама сама відвезла її до училища, підписала усі документи, що не заперечує проти проживання в гуртожитку неповнолітньої доньки, і довірила її подальшу долю вихователям і педагогам училища.