РОЗДІЛ 8

Семен приземлився Ніаронові на спину, а щупальцями обмотав його шию. І почав здавлювати ... Обличчя чоловіка миттєво налилося кров'ю.

– Я сказав, це моя двонога! – пінився восьминіг.

В очах мага з'явився такий вираз, що я зрозуміла: якщо не втручусь, бути мені господаркою мертвого кота-мутанта.

Ніела розповіла мені про зв'язок відьми та фамільяра. Останній може віддати життя за господаря, а той потім замовити нового помічника у бюро магічних тварин. Якщо ж відьма чи чаклун гинули, то фамільяри вирушали за межу.

Хоч Семен і був тим ще подарунком, але я до нього прикипіла всіма фібрами душі.

– Сьома, негайно відпусти Ніарона! – Прикрикнула я.

Було б дуже просто, послухайся він так легко, правда?

А Семен і не збирався, тільки тугіше затягнув хватку. Мстива зараза! У долонях чоловіки блиснула магія.

– Тільки не вбивай, – встигла попросити некроманта я. – Це мій...

Договорити не встигла, Ніарон бомбардував заклинанням, Темрява кинулась на нас, а Сьома заверещав недорізаним кабанчиком.

–…фамільяр.

Чорнота накрила мене ніби прохолодним покривалом, на мить я виявилася засліплена, приголомшена і дезорієнтована. Завмерла, не знаючи, чи безпечно рухатися, але швидко прийшла до тями, Сьома надривався криком, треба було рятувати бовдура.

– Та перестань ти кричати, – скривився Ніарон.

Він тримав восьминога в повітрі магією, знерухомивши його напівпрозорою сіткою.

– Вбивають, ріжуть, грабують! – надривався Сьома. – Ні, пожежа! Поже-ежа!

– Дуже дикий у тебе, так? – Обернувся через плече на мене некромант, Темрява перетекла до нього і застигла за спиною вірним сторожем.

– ТБ переглянув, – так тяжко зітхнула я, наче на шиї всі прикрощі світу довелося нести.

– Т… що? – насупився Ніарон. – Гаразд, потім розберемося.

– Він не небезпечний, відпусти його, – попросила я чоловіка.

– Цей безпечний мало не здійснив те, що нікому ще не вдавалося. А в мене багато ворогів, Світла, – хмикнув некромант. – Ти…

– До них не належу, – відразу запевнила його я. Ну Семен Семенович, ну допоміг так допоміг! – Але не раджу мене переконувати. Ображена жінка, знаєш, страшна сила.

– Це погроза? – Зацікавився маг.

– Швидше пропозиція, – промуркотіла я, спокусливо прогнувшись у попереку і виставивши одну ногу вперед.

Хибною сором'язливістю ніколи не страждала, а поряд із цим чоловіком у мене взагалі відмовляли будь-які гальма та запобіжники.

– Відьма, – захоплено видав Ніарон, клацанням пальців позбувся слідів обтискань восьминога на собі і рушив на мене.

– А як же Сьома?

– Потім розберемося, – посміхнувся маг. – Іди до мене, Світла.

А що я? Я нічого. Довго просити не довелося.

Надто вже добре мені було в обіймах некроманта, щоб удавати скромницю і відмовлятися від цього. Хто знає, що чекає далі? Завтра може і не наступити, от як у моїх батьків, які загинули у розквіті сил.

Цей поцілунок був так само гарячий, жадібний, але Ніарон перестав поспішати. Він наче пив мене губами, смакував щохвилини.

– Буе! Буе-е-е, – пролунали несамовиті звуки. Це Сьома старанно зображував, як його від нас нудить.

– Я не можу так, – поскаржилася некроманту. – Він не тільки витріщається, а й явно засуджує.

– Розберемося, – пообіцяв чоловік.

Він відволікся від мене буквально на хвилину, тільки для того, щоб магією викинути Семена за двері і запечатати зеленим згустком сили.

– Тепер нам ніхто не завадить. – У голосі Ніарона явно чулося солодке передчуття, а на губах грала посмішка.

Я навіть застигла, залюбувавшись. Обличчя чоловіка відразу змінилося, зник похмурий вираз.

Некромант підхопив мене на руки і поніс до ліжка. Я вчепилася в Ніарона, як потопаючий за соломинку, продовжуючи палати від кожної його ласки. З Козловим, та не до ночі буде згадано, такого ніколи не було.

«Про зрадників або нічого, або…» – попередила мене єхидна.

– М-м-м… – Навіть і не збиралася сперечатися. – О-ох!

Тим більше, що Ніарон робив усе, щоб у мене жодної думки поруч із ним не залишилося, тільки відчуття.

«Сильний мужик, жодних проблем із настроєм, навіть після розбирань, – зауважила єхидна. – Треба брати, Свєтко».

А я що? Я і взяла все… у свої руки.

Ніарон так розгубився в першу мить, що міг лише повітря широко відкритим ротом хапати. А потім у нього наче звір вселився, і я забула вже хто, кого і як. Була лише насолода, поділена на двох. І зірки перед очима, і метелики в животі, і суцільна пристрасть.

– А-а-а! – Не витримала я.

Мене вигнуло дугою. Не від надлишку відчуттів – від надлишку магії, яка стала бити із грудей суцільним потоком.