РОЗДІЛ 7

Спеціальний ритуал, щоб поставити мені тимчасовий блокатор магії, зайняв у Ніели буквально пів години.

– Ну от і все, – посміхнулася відьма, обтрушуючи долоні. – Тепер ти безпечна для оточуючих.

– Ага, – простягла я без особливого ентузіазму.

Радіти чомусь зовсім не виходило. У мене ніби щось важливе раптом відібрали, світ побляк, зникли яскраві фарби, а голову стягнув тугий невидимий обруч. І на груди щось давило, для кожного вдиху доводилося докладати зусиль.

– А ти не надто перестаралася? – наважилася я на запитання.

– Ні, звичайний ритуал, – знизала плечима Ніела. – Щось не так?

– Почуття якесь дивне…

– Обмеження сили у магічному світі відчувається втратою чогось важливого, – кивнула вона. – Не хвилюйся, це не назавжди. Блокатор тимчасовий, його сила згасатиме з кожною годиною, якщо не оновлювати. Зате тепер можна не турбуватися, що ти рознесеш будинок чи покалічиш його мешканців.

– Так, це важлива перевага, – погодилася я. – Треба потерпіти. А ініціація?

– Обговоримо пізніше, треба ще відьом скликати для підтримки…

– То все так серйозно? – Нахмурилася я.

– Для кожної неініційованої відьми свій ритуал, подивимося, що тобі приготувала богиня, – сказала білявка.

Я зробила кислу пику. Очевидно же, що нічого хорошого!

– Прагну бою на кухні, – пробурчав фамільяр Ніели. – Язики можна почухати і там, а шикарні страви самі себе не приготують. Чи злякалася?

– Ще чого, – хмикнула я. – Показуй дорогу.

Миша летіла попереду, за ним плив по повітрі невдоволений Семен, а ми з відьмою замикали цю дивну процесію.

– Гарно тут, – поділилася спостереженнями я.

– Цей маєток нам із чоловіком презентував імператор, щоб було де зупинитися на час справ у столиці, – пояснила господиня. – Я частий гість у палаці, допомагаю то там, то сям. Отже, частіше тепер тут буваю, ніж у нашому родовому маєтку. А Лукасу доводиться поєднувати роботу у столиці та біля північних кордонів. Добре, що у нього є крила та доступні портали.

– І життєвий досвід втрати справжньої, – пирхнув Бука.

– В сенсі? – Поцікавилася я.

– Через цього дурня Ніела десять років вважалася мертвою, а насправді провела в рабстві у власної тітки, – як справжня пліткарка, поділився кажан.

– Бука! – обурилася відьма. – Нехай минуле залишається у минулому.

– А нещодавно навіть підміну не помітив, коли богиня начудила, – продовжував пирхати фамільяр. – Гарний чоловік, так?

– Будемо чесні, ти теж особливою ​​прозорливістю не вирізнявся, – склала руки на грудях відьма.

– Неправда. Я відразу зрозумів, що тут справа темна, і почав докопуватися до правди…

– Підземний хід рив? Довго щось копався, – закотила очі Ніела.

– У такій справі поспіх – найгірший порадник, – видав Бука. – Зате тепер Лукас з тебе порошинки здуває і ні на крок з-під пильного драконячого ока не відпускає, пильнує, підлаштовується.

Вони обмінялися поглядами, і відьмочка посміхнулася.

– Так, тепер я без уваги чоловіка не страждаю.

– Ще б пак! – пирхнув кажан.

– Більше двох – кажуть уголос, – нагадав Сема. – Що у вас за таємниці? Котам теж не чужа цікавість.

– Це довга історія, – сказала Ніела.

– А ми нікуди не поспішаємо, – відповіла їй я. – Тим більше, що приготування займе достатньо часу.

– Добре, – погодилася відьма. – Якщо ви наполягаєте…

Насамперед я провела ретельну ревізію комори, набрала необхідних продуктів і тільки тоді приступила до готування. Бука стежив за кожним моїм рухом, як ресторанний критик, а Ніела розповідала про свої пригоди. Сьома ж ліниво перекочував у щупальцях горіх. Від зайвих вух ми відразу позбулися, залишившись на кухні одні, без робітників.

Через певний час у мене була готова качка, запечена з яблуками, картопля по-селянськи, кілька салатів, а на десерт сметанник.

– Так, не нудно тут у вас, – винесла вердикт я, дізнавшись історію Ніели. Рабство, зрада, втеча з ковена, переслідування найманцями, обмін тілами? Ні, навіть для серіалу забагато екшену. – Стільки випробувань. Як ти тільки впоралася?

– Завдяки коханню, звичайно ж, – усміхнулася відьма. – Ну і трохи впертості та бажання втерти всім кривдникам носа.

– Чи можна вже знімати пробу? – страждав кажан, який давно кола над тарілками навертав, ледве не капаючи слиною.

– Приєм… – я ще домовити не встигла, як цей зухвалець уже накинувся на їжу, немов  звір, –…ного смаку.

– Я згоден, нехай погостює, – сказав Бука, наївшись, і запропонував мені: – Хочеш подивитися мою кімнату? Нам там буде дуже зручно... розмірковувати на кулінарні теми.

– Чому миша має кімнату, а мене навіть хвостом обділили? – спалахнув Сьома.

– Не миша, а кажан, очі відкрий, непорозуміння, – пирхнув фамільяр.