РОЗДІЛ 6

Ніарон

– За яким правом ти забрала чужинку? – буркнув некромант.

– Просто в мене добре і чуйне серце, – саркастично вигнула брови Ніела. – Скажеш, не так?

Ніарон навіть онімів від такого зухвальства. Втім, від відьом хіба можна чогось іншого чекати?

– Пф-ф! – Не залишився осторонь ельф.

– Вона може бути небезпечною, про це ти не подумала? – стояв на своєму Ніарон, намагаючись вплинути на діву міццю своєї темряви. Зі зникненням іномирянки сила вирувала, метушилася всередині і вирувала, як загнаний у клітку звір.

– Не більше ніж ти у своєму прагненні докопатися до істини, – сказав Лукас. – Ти налякав Світлу до гикавки.

– Я-а?! – Не зміг стримати обурення некромант. – Вона ледве резиденцію не перевернула, влаштувала переполох. Навіть уявити не можу, чого ще від неї чекати.

Це й приваблювало мага в чужинці нарівні з її красою, зухвалою вдачею і загадковістю. Щоправда, навіть Ніарон не хотів визнати правду: безпека імператора в цьому питанні пішла на другий план.

– Та ви навіть не одягли бідолаху, – сплеснула руками відьма. – Одразу зайнялися її перетягуванням, наче дикуни.

– У мене є виправдання: Світлана надто гарна, а я надто довго без жіночої ласки. Ну, як встояти? – продемонстрував нахабну усмішку Кенгерлінський і провів долонями в повітрі, точно окреслюючи контури постаті діви.

Ніаронові терміново захотілося перерахувати цьому довговухому зуби, але він стримався. Маг завжди міг похвалитися залізною витримкою. І вона ніколи його не підводила, до появи чужинки.

– Не твоє – не чіпай. – Відьма стукнула ельфа по руці.

– А ти точно впевнена, що чудова іномирянка не моя? – схилив голову набік Аррін.

– Вона твоя істинна? – Зацікавився Лукас і перевів погляд на дружину. – Ніела? Це так?

У Ніарона на мить навіть дихання обірвалося в очікуванні відповіді. Не те, щоб приналежність Світлани якомусь чоловікові його взагалі хвилювала. Він мав намір вивчити її дар, і він це зробить. Все заради безпеки імперії, виключно задля цього.

– З чого ти зробив такі висновки, Арріне? – вигнула брови відьма.

– Ну як… – Ельф понизив тон до шепоту. – Я відчув…

– М-м-м? – Не зрозуміла його відьма.

– …ворушіння, – видав Кенгерлінський.

– Яке ворушіння? Де? – все ще дивувалася Ніела.

Ельф зашарівся, але він зумів дати прозоріший натяк.

– Там, де після твого прокляття нічого не здригнулося жодного разу.

– Це вагомий аргумент, – ледве стримуючи сміх, погодився з другом Лукас.

Ніарон закликав силу, сплів тонку мережу складного заклинання і кинув його в довговухого. Той не чекав каверзи і навіть захиститися не встиг. Короткий спалах висвітлив кімнату, а потім…

– Куди він подівся? – насупився головнокомандувач. – Ніароне?

– Нехай трохи охолодить свій запал, – підібгав губи маг.

Ніела розреготалася.

– Що з тобою відбувається, Роне? Я зовсім тебе не впізнаю, – раптом спитала вона. – Верховний маг, ви мене лякаєте.

Якби він тільки сам знав відповідь.

– Краще скажи мені, де відьма, відьмо? – Від того, як кострубато це прозвучало, чоловік скривився. Він поспішив виправитись: – Де Світлана?

– Там, де ти її не дістанеш. Іномирянці потрібно адаптуватися до нашого світу, я сама простежу за її магією, – підняла підборіддя Ніела. – Можеш зняти з себе відповідальність.

– Ні, – підтиснув губи некромант. – Вона потрапила саме до мене, отже, мій обов'язок…

– Нісенітниця мертв'янська, – закотила очі відьма. – Озвуч нарешті справжню причину твоєї запопадливості. Вона просто тобі сподобалася. Як жінка.

Усередині мага все обірвалося. Некроманти не вміють любити, це почуття їм просто недоступне, смерть не залишає такого шансу, адже вона жахлива власниця.

– Маячня, – хмикнув Ніарон. – Я турбуюсь про нашу імперію. Аж раптом це диверсія? Що, якщо за Світланою прийдуть і інші? Що далі, війна за території?

Лукас почухав підборіддя.

– Ну якщо тобі легше ховатися за власною брехнею, то я не заважатиму, – розлютилася відьма.

– Ніела! – заревів маг, коли дівчина відкрила портал. Некромант знову не зміг перехопити її, захисна магія не пустила. – Ти щось знаєш? Ти використовувала мовець істини?

– Ти ж знаєш, Ніароне, я намагаюся не вдаватися до дару богині заради нісенітниці, – знизала плечима відьма. – Лукасе, я на тебе розраховую.

– Все зроблю, кохана, – кивнув дракон.

– Ніела!

– Щасливо залишатися. – Ця паскуда помахала рукою і зникла у мареві порталу, залишивши некроманта скреготіти зубами.

Ніарон дивувався: і чому тільки така потужна сила, як передбачення майбутнього, розуміння істини, дісталася такій вітряній особі?