РОЗДІЛ 5

Для того щоб впасти в справжнісіньку істерику, мені вистачило розглянути крихітний шматочок щупальця. І все. Дах зірвало. Я кулею злетіла з унітазу, як і не сиділа.

– А-а-а! – Розмахуючи руками, кинулася в спальню, але там мені стало тільки гірше. Простір більше, але допомоги все одно чекати ні звідки.

Монстр намертво вчепився в мою голову, обхопивши мацаками все, до чого міг дотягтися.

– Та відчепись же ти! – Я крутилася як дзиґа, намагаючись віддерти загарбника, але результати були невтішними. Кліщ, якого легко підчепити і складно витягнути, напевно, навіть заздрив цьому монстру.

– І-и-и! Не так швидко, – волала слизька тварюка. – У мене весь світ паморочиться, і вже каламутить. Буе!

– Фу! – По волоссю потекло щось тепле, і ось повірте: я навіть знати не хотіла, що саме.

– А я попереджав: не крутись, – була здавлена ​​відповідь.

Я схопила важку і дуже дорогу на вигляд вазу.

– Не хочеш по-доброму дати мені спокій, буде по-поганому.

Це було дуже дурне рішення, але перед носом уже маячила довгоочікувана свобода.

«Твоя маківка такого не витримає», – мляво помітила єхидна.

«Справжня жінка все стерпить, все стримає, навіть власну дурість», – кинуло у філософію мене.

«Хтось! Зупиніть цю істеричку!» – у паніці заметушилася свідомість.

– Гр-рау! – Це я так напружила голосові зв'язки – тільки замість переможного кличу вийшов крик вмираючої касатки – і розмахнулася вазою.

– Уі-і! – Монстр зісковзнув з моєї голови і впав на підлогу. – Тьху. Дурепа.

Ваза не постраждала, зате моє самолюбство дуже.

– Сам такий. Сама. Саме, – заморочилася я, розглядаючи пурпурового восьминога. Той витріщив очі у відповідь. – І чому всі потвори липнуть до мене, як бджоли на мед?

– Завжди знав, що в тебе завищена самооцінка, – пирхнув монстр. – Не мед ти, Свєта, далеко не мед.

– Багато ти розумієш, – пирхнула я.

– Не багато не мало, але про тебе знаю все, – видав восьминіг.

І тут я помітила своє відображення у величезному дзеркалі на стіні. Жах, який зазнала, не порівняти було ні з чим. У мене навіть дар мови загубився, а коли повернувся…

– Що ти зі мною зробив, чудовисько?! – Схопилася за голову я.

По волоссю стікала чорна жижа, масляниста, смердюча, схожа на чорнило. А найголовніше, вона явно ввібралася в мої золотисті пасма, наче фарба.

– Тепер я наче мутант-далматинець, – видихнула, оцінивши масштаби лиха. – Воно хоч змиється?

– А не варто було мене трясти, як гаманець у пошуках зарплати, – огризнувся восьминіг. – Ось моя думка збиралася, збиралася і вирвалася... Сама винна.

– Уб'ю!

У мені завив давно розбуджений звір. Ображена жінка страшна, але ще гірше, коли вона шукає справедливості.

Я кинулась до монстра у спробі наступити і розчавити заразу. Дайте сокиру відплати!

– Махай клешнями акуратніше, ще розчавиш! – Щоразу вивертався він.

Я такої прудкості від восьминога ніяк не чекала.

– Із задоволенням, – вирішила змінити тактику.

Метальною зброєю служило все, що попадало мені під руку: книги, свічники, кристали якісь, козюба, подушки, вази... Ще й магія прокинулася, я блискала, наче бенгальський вогонь, хоч почувала себе «ракетоюбомбоюпетардою».

– Світлано, візьми себе в руки! – намагався звернутися до мого розуму монстр.

Але куди там, а? Я тільки смак помсти відчула.

– Світлано, ти ж розумна жінка!

«Була, – з жалем повідомила єхидна. – Совість уже готує некролог».

– Тримай, фашист, грана-ату!

ПіУ-піу! Моя магія випалювала кола скрізь, куди тільки потрапляла. Шкода, все повз восьминога.

– Ах, зараза, – у серцях сплюнула я. – Ану, вилізай звідси. Вилізай, кому кажу!

Тварюка залізла під ліжко, а я полізла за нею. Не в моїх правилах залишати незавершені справи.

– Свєтка, ну це ж я – Сьома-а, – простягнув восьминіг, намагаючись пробратися в щілину між стіною і підлогою.

– Рожеве чувирло з щупальцями – мій милий кіт Семен? – ледь не вмерла від шоку я. – Бути такого не може.

У долонях знову утворилася червона кулька.

– Пам'ятаєш, ти мені молоко в перший наш день дала? А я так зрадів, що залишив свою думку з цього приводу на кожному розі.

Сьома справді не сприймав молоко, це мені потім ветеринар пояснив, що далеко не всі коти ласі на молочні продукти і добре їх перетравлюють.

– А ще я пазурі заточив у шпалери та диван, щоб у тонусі твого мужика завжди тримати. Пам'ятаєш? – блимнув очима монстр. – І тебе теж у тонусі. Ось учора ти довго не поверталася, а в мене живіт крутило з голоду, я й справив потребу у твої червоні наножники.