РОЗДІЛ 4

Брюнет одразу змінився в обличчі і якось навіть менше зростом став.

– Ніела, крихітко... – почав він, але був перерваний різким помахом руки білявки.

– Арріне? Ніароне? – насупилась вона. – Я хочу знати, що це за натуралістична картина в наших з чоловіком покоях і що ще ви затіяли.

Некромант тільки сильніше притиснув мене до себе, наче намертво приклеївся. І від нової гості відчував загрозу? Я теж мимоволі напружилася.

Витончена, наче статуетка, з приємним обличчям – дівчина не викликала в мене жодних побоювань. І чому чоловіки так злякалися?

– Можна подумати, це від нас в імперії самі біди, – закотив очі ельф. – У самої пам'ять коротка, не пам'ятаєш, як одна відома відьма примудрилася наслати прокляття невдачі на весь чоловічий рід?

– Гарний був час, – промовив Орх. – Я навіть порадувався, що давно й міцно мертвий, на таких прокльони не діють.

– Пф-ф! Та коли це було, – сплеснула руками дівчина. – Ти б ще Темні часи згадав.

– Не так давно, взагалі, – посміхнувся Аррін. – Відлуння твоїх закляття досі трясуть імперію.

– Неправда! – Вигукнула вона. – Я щодня перевіряю магічний ефір на сплески моєї сили. До того ж я навчилася нею керувати і перенаправляти у правильне русло, тож ніяких неприємностей вже давно не було.

– Як скажеш, відьмочка, – знизав плечима Аррін.

По всьому було видно, він спеціально її зачіпав за живе. Схоже, це і не ельф зовсім, а справжнісінький... довговухий троль!

Білявка невдоволено підібгала губи.

– Відволікти мене вирішив? – примружилася Ніела. – Не вийде.

– Крихітко, ти все не так зрозуміла, – чоловік підкрався до неї зі спини.

Я хмикнула. Ця фраза по-дурному звучала в будь-яких світах.

– А звідки ти знаєш, як я зрозуміла? – вигнула брів відьмочка.

У кімнаті запанувала тиша.

«Лише жінка одним питанням вміє поставити чоловіка в глухий кут, – подумалося мені. – Це талант, всмоктаний із молоком матері».

Я не стрималася і хихикнула, через що привернула зайву увагу всіх оточуючих.

– Я до неї ніякого відношення не маю, – тицьнув у мій бік пальцем Лукас.

– Прямої участі ти, звичайно, не брав, але як свідок… – А у цьому світі дівчата теж чудово вміли користуватися пилкою «Дружба».

– Я б ніколи…

– Ну звичайно, ніколи, – пирхнув Орх. – Боги посміялися з нас, придумавши обмеження справжніх пар. У головнокомандувача вартовими швидше його драконів хвіст відсохне, ніж з'явиться бажання до когось іншого, окрім пари.

Кістлявий сказав це саркастичним тоном, але тихенько, наче це призначалося тільки для моїх вушок. Щоправда, почули його усі.

– Р-р-р! – Була відповідь Лукаса. – Вгамуй свого родичка, Ніароне! Інакше я перекину його через захисний мур у світ хаосу, нехай тварюки похрумтять кістками.

Некромант лише невдоволено зиркнув на дядечка, але той відчув смажене відразу. Навіть говорити нічого не довелося.

– У мене там зілля в лабораторії, напевно, вже википіло, треба навідатися, – поспішив втекти він.

– Ти хто? – У лоб запитала мене Ніела.

І знову це незручне питання поставило мене в глухий кут.

– Ми вже підемо до лабораторії, – прийняв рішення за нас двох Ніарон. – Не заважатимемо вашим сімейним розбіркам.

Він потягнув мене за собою, і я зрозуміла: а раптом це мій шанс уникнути долі лабораторного щура?

– Попаданка, – вирішила спробувати щастя востаннє.

Лукас демонстративно сплюнув під ноги, Аррін присунувся ближче, а Ніарон цілком зухвало перемістив свою лапищу на одну з моїх булочок. Мовляв, він мав на них повне право.

Ніела пожувала губами, а потім поставила питання, після якого моє життя зробило новий крутий поворот.

– Потрапила, значить, так?

І я так зраділа цьому простому уточненню, що ледь свідомість не втратила.

– Так! – заволала на всю міць легень, так що навіть некромант здригнувся. – Ну, нарешті мені трапився хоч хтось адекватний!

– Я не був би так впевнений, – сказав Аррін.

– Давно синці не носив? – примружився Лукас.

– У мене теж зілля протікає, – буркнув Ніарон. – Ходімо, Світла.

«Швидше дах», – зауважила єхидна.

І мені ось навіть не захотілося з нею сперечатися.

– Світлана я, Світлана! Невже так важко запам'ятати? – обурилася я. – Через ваші імена язика можна зламати, але я ж їх не перекручую.

Ніела схилила голову набік, оглядаючи мене уважним поглядом. І в цей момент до мене прийшло розуміння. Відьма ніби в душу заглядала, хоча нічого особливого при цьому і не робила, але жахливо якісно пробирало.

– А знаєш, тобі підходить, – раптом сказала білявка.