РОЗДІЛ 3

Бочком-бочком я почала просуватися до дверей. Не до тих, що вели до купальні, а до інших.

– Від Генріха в мене таємниць немає, – підібгав губи некромант.

– Та які тут таємниці, Роня? – сплеснув руками Орх. – Суцільне непорозуміння.

Я пирхнула, не стрималася. На себе подивився б! Адже теж не красень писаний. Ні шкіри, ні пики – одні кістки.

– Я не збираюся брехати другу через чергове загострення твоєї параної.

– То хіба я прошу брехати? – фальшиво жахнувся скелет. – Просто змовчи… Ніхто ж не бачив факту її появи тут, правда?

– Ні.

– А якщо й бачив, то я підчищу, будь впевнений, – запевнив його цей маньячелло. – Не вперше. З дівою впораюсь.

Можливо це його взяли прототипом для казки «Синя Борода»? Щось мені підказувало: не на порожньому місці кістлявий стільки досвіду в любовних справах отримав, якщо не даремно молов, звичайно. Зовсім не факт, що після розставання з Орхом дів чекало інше «жили вони довго та щасливо».

– На моїх покоях серйозне захисне плетіння, – сказав Ніарон. – Сам ставив. Тільки як їй вдалося його обійти?

– Та перестань ти вже якати, – загримів кістками Орх. – Як і як! Чи не однаково?

– Я дослідник, верховний маг імперії, спадковий некромант шановного роду Касталів! – скипів зубами чоловік. – Я просто зобов'язаний докопатися до суті, убезпечити Генріха та об'єднані королівства від нової загрози.

У мене було багато прізвиськ, але так ще точно не називали.

І в грудях одразу закипіло смертельною образою.

«Це я загроза? Я-а? – Хотілося вистрибнути з тіла мені. – Та я взагалі невинніше за кошеня».

Але-о… розум не впав у сплячку і вчасно пригасив почуття, що розбушувалися, тому я промовчала. Лише нижню губу прикусила.

Що якщо новий імідж тільки зіграє мені на руку? Якщо боятимуться, то не вб'ють, правда ж? Чи навпаки?

– Зізнавайся, у тебе від народження ця магія? – обернувся до мене Ніарон і одразу насупився. – Агов, а куди це ти зібралася?

Ну, двох метрів до дверей не вистачило! Закон підлості і в цьому світі діє?

– Та ось подихати свіжим повітрям захотілося, – і оком не змигнула я. – Душно тут у вас. Аромати всякі витають, настрій псують.

Ніколи не думала, що скелети можуть червоніти. Але Орху вдалося.

– Сьогоднішня енергія для підживлення не дуже свіжою була, – несміливо зашаркав ніжкою кістлявий. – Я не можу це контролювати…

– У лабораторії надихаєшся, – сказав мені маг. – Між експериментами.

– Пацюка піддослідного з мене вирішив зробити? – обурилася я.

– Хм-м, я не збирався випробовувати магію метаморфоз, – спокійно відповів він, – але якщо ти наполягаєш…

Я й квакнути не встигла, як Ніарон опинився поряд і схопив мене за руку, та так, що не відчепити. У-у-у, кліщ двометровий!

– Ні, ні, ні і ще раз ні, – закотила очі я. – Так не піде, ти вибиваєшся зі сценарію.

– Я не за чиїм сценарієм і не граю, діво, – насупився маг, але я вже завелася, і зупиняти було пізно.

– Де мій унікальний дар, любов світових масштабів, поважне ставлення та інші плюшки на додачу?

– Чого? – Ніарон не чекав такого натиску.

Відразу видно: чоловік жодного разу зі справжньою жінкою справ не мав.

Хоч і верховний маг, а поводиться зі мною як із дивовижним звірятком, не знає, на якій кобили під'їхати. І хоч би тлумачні пропозиції виставляв, то все норовить на лего розібрати та в лабораторії кожен шматочок перевірити. Жодної романтики.

– І це я перерахувала ще неповний перелік претензій до цього світу, – насупилась на мага. – З попаданками так не можна.

– Хто сказав? – зацікавився Орх.

– У книзі прочитала. – Я тицьнула вказівним пальцем у груди мага. Ех, твердий, з-зараза! – Які досліди, шановні? Мене всі повинні пестити і плекати. Так і бути, я навіть мир вам допоможу врятувати, якщо досягнете моєї прихильності.

– Ага! – заволав кістлявий. – Я так і знав, що вона шпигунка. Зі світу хаосу підіслали? Хочеш знову Темні часи на наші землі повернути?

– Твій дядечко і за життя був такою істеричкою? – Поцікавилася я у некроманта.

– Потойбічне життя нікого кращим не робить, – знизав плечима той. – Особливо якщо тебе століттями тримають поруч як охоронця та помічника роду.

Чоловік тільки-но розслабився, перейшов на особисті теми, а я лише цього й чекала. Вдарила його ліктем у живіт і… давай тікати!

– Стій!

«Ага, прямо зараз взяла і послухалася, – булькнула внутрішня єхидна. – Біжи, Свєта, біжи!»

Куди, правда, не уточнила.

Ех, півцарства за GPS віддам! Не моє, не шкода...

Де порятунок для попаданки – голої, босої та простоволосої – у чужому світі? Та дідько його знає, аби подалі від цього чудовиська! У мене, як і у середньостатистичної дівчини, звичайно ж, своїх недоліків набереться віз і маленький візок, але я собі цілісною подобаюсь. І це навіть не обговорюється. Отака я, Світлана Шаховська, принципова.