83. Агнес

Я мала б здогадатися раніше, що це був саме Єгор, власник кафе, у якому я прапцювала влітку в студентські роки. Він тоді ще поводився якось дивно, а нещодавно, коли ми з Катею заходили в це кафе, його погляд… я мала насторожитися, але тоді була заклопотана іншим… Тепер же мала розплачуватися за свою необачність. 

Я не зможу втекти звідси — це був як напис, що з’явився в мене перед очима. Не страх чи будь-яка емоція, а байдужа констатація факту. Він мене не відпустить. І я не зможу нічого з цим зробити…

Опік на руці дуже болів, я відчувала, що от-от втрачу свідомість. І раптом щось змінилося… Я побачила, що Єгор повернувся і поглянув на двері, які саме цієї миті відчинилися…

І я побачила Ернеста. Це було так несподівано, що я одразу навіть не повірила, що переді мною дійсно він. Подумала, що, може, це якась галюцинація… Бо звідки йому взятися в цьому підвалі? Ніхто не бачив, що мене викрали…

Але Єгор теж бачив його, отже це був не сон і не плід моєї уяви. 

 — Ернесте! — вигукнула я щосили. 

— Відійди від неї, бо я тебе вбʼю… — Сказав Ернест до Єгора. 

— Ненавиджу тебе! — він схопив мене за шию і поставив перед собою, як щит. — Відійди від дверей, інакше я їй шию скручу!

Я не могла дихати, перед очима замиготіли якісь іскри,  серце, здається, перестало битися, і я подумала — невже я зараз помру, це буде дуже образливо…

Ернест стис губи, але трохи відійшов. Єгор потягнув мене до дверей, але коли ми майже порівнялись з Ернестом, той вдарив його під коліно ногою, а свою долоню поставив між моєю шиєю та ножем. Ніж полоснув його долоню, і тоді Ернест його вибив з чужих рук. Єгор одразу ж кинувся втікати.

А Ернест рвучко обійняв мене і почав цілувати в обличчя. 

— Ти жива… Нарешті. Все вийшло… 

Я не розуміла, що він має на увазі, але все це було неважливо. Адже він був тут, поруч, він врятував мене, і життя продовжувалося…

 — Треба забинтувати тобі руку, — прошепотіла я. — Звідки ти дізнався, що я тут?

— Ти мені не повіриш, якщо я все тобі розповім… Але якщо коротко… Ми з тобою змогли зійтись в минулому саме для того, щоб я зміг врятувати тебе в цей день. І розійшлись ми також для цього… Я так кохаю тебе… Завжди кохав, завжди кохатиму… — гарячково казав він, обіймаючи мене і цілуючи. 

 — Я теж кохаю тебе, — я усміхнулась йому крізь сльози. — Значить, тепер ми знову зможемо бути разом?

— Якщо ти пробачиш мені… Я просто хотів тебе врятувати, Агнес. Це була моя єдина мета тоді… Але я зробив тобі боляче, — він зітхнув і відвів погляд. 

 — Хай минуле залишається в минуулому, — я усміхнулась. — Головне, що у нас є майбутнє…Тепер ми ніколи не розлучимось, правда? 

— Правда… Я кохаю тебе і завжди буду поруч. Знаю, зараз може не дуже підходящий момент, але… Агнес, ти вийдеш за мене? — запитав він трохи схвильовано. 

Таких емоційних гойдалок, як цього дня, я ніколи не відчувала. За кілька хвилин від страху, шоку і впевненості, що жити мені залишалося недовго, я відчула неймовірне щастя.

 — Так, — відповіла я, не замислюючись ні на хвилину. — Я вийду за тебе…

— Кохаю тебе,  — прошепотів Ернест і, прикриваючи очі, поцілував мене.

Я відповіла на поцілунок, і, здається, час для нас зупинився. Наче й не було тих років, які ми провели нарізно. Ніби лише вчора ми попрощалися, щоб зустрітися сьогодні знову. І тепер уже не доведеться прощатися, ця думка гріла мене і дарувала надію, що тепер у нас все буде добре…

 — Я теж тебе кохаю і кохатиму завжди, — відповіла я, дивлячись йому в очі…