80. Ернест

— О третій? Якщо вона раніше виїжджала о третій, то вже поверталась, правильно я зрозумів? — перепитав я, серце калатало, як скажене. 

— Так, вона завжди була вдома в такий час… А що, з нею щось сталося? — стурбовано спитала сусідка. 

— Сподіваюсь, що ні, я обовʼязково знайду її, — сказав я рішуче. — Дякую за те, що відповіли на мої запитання, мені треба йти… 

Перше, про що я подумав, так це про те, що треба було дізнатись, куди вона їздила.

В неї мав бути робочий графік, для того, щоб дізнатись його, треба було зайти в її акаунт і подивитись всі додатки з розкладами або календар. Вести розклад від руки дуже незручно, особливо, якщо в тебе декілька клієнтів в один день. Тож я сподівався, що такий розклад буде у неї в телефоні.

Можна ще авжеж пошукати її по міським камерам і спробувати відстежити маршрут… Але я не встигну зробити все це одночасно. 

Мені треба допомога.

Чомусь коли подумав про допомогу, я згадав не Дена, який в техніці шарив так собі, але був хорошим слідчим, а про Макса, який навпаки був злочинцем, а не копом. 

Вже в машині я набрав його на гучномовець.

Певно, він дуже здивується, в цьому часі ми ще не спілкувались. Але в мене немає часу йому щось пояснювати. Якщо він кохає Агнес він і без питань мені допоможе.

Довгі гудки замовкли і я почув голос Макса:

— Алло, хто це? — в тоні почулась звична нотка роздратування. — Звідки у тебе цей номер? Він був тільки у декількох людей.

— Максе, це Ернест. І перш ніж ти кинеш слухавку: Агнес пропала. Її, схоже, викрали. Мені потрібна твоя допомога, як айтішника, бо хоч і працю в поліції, бюрократія відніме дорогоцінний час, — сказав я. 

— Викрали? — вражено перепитав Макс. — Що треба робити?

— Знайди її по записах камер. О третій вона вийшла з дому, адресу дому знаєш? Я не знаю, хто зможе зробити це швидше за тебе. Я зараз зайду в її робочий календар, але чомусь думаю, що це мало допоможе. 

— Зараз я подивлюся, — відповів Макс. — До речі, це не може бути той викладач з нашого універу, забув його ім’я… Який тепер у політику подався…

Ясно що я давно його підозрюю але ж дивно підозрювати до того, як щось "дізнаєшся", в цьому відгалуженні часу Агнес тільки-тільки зникла.

 — Ми з Агнес недавно були в кафе, і той тип сидів за сусіднім столиком і витріщався на неї, — продовжив Макс. — Він завжди здавався мені якимось підозрілим…

— Зрозумів, про кого ти. Я тоді зараз же туди поїду. Тоді на тобі камера і щоденник, зможеш віддалено зайти в нього? У тебе ж є номер?

— Авжеж, зможу. Наберу тебе, коли щось дізнаюся, — відповів він. 

— Тоді маякуй, так, — я відбив виклик і швидко поїхав до Андрія Вікторовича.. 

Я вбʼю цього гада! Якщо хоч волосина впаде з її голови знову… Я знищу його. Хай мене посадять, хай буде що завгодно, але сволота, яка вбила Агнес в майбутньому, жити не буде. 

Коли я вже підʼїжджав до будинку, мені передзвонив Макс.

— Ну що там? Камери чи щоденник?

 — Я зламав базу і запустив на записи міських камер програму пошуку, треба трохи часу, щоб знайти її маршрут, але вже зараз можу сказати, що в щоденнику на шістнадцяту годину в неї записаний саме цей придурок, — в голосі Макса було хвилювання. 

— Я вже тут. Зараз же обшукаю будинок. Я знайду її. На звʼязку. 

Я був дуже злий. Вийшов з машини і поклав руку на пістолет в кишені. Якщо треба, я готовий і вбити цього гада. Та що казати, я хочу давно його вбити. Бо не факт, що тюрма його стримає назавжди.

Я подзвонив в дзвінок на хвіртці, і мені нарешті відчинили. Це була охорона.

— Хто ви такий? — суворо запитав охоронець.  

— Поліція, відчиняйте двері! — сказав я…

Ось і чергова глава!

 Якщо книга вам сподобалась, але ви ще не зареєстровані на букнет, це можна зробити за один клік і тоді ви зможете додати книгу до бібліотеки, щоб вона точно не загубилась! Реєстрація на букнет безпечна і безплатна) Дяка за ваші сердечка книзі і коментарі!