73. Агнес. Теперішнє

 # через 10 років, за два тижні до критичних подій

Кажуть, коли якась обіцянка вирветься в момент сильної образи чи якоїсь іншої емоції, вона може стати прокляттям. Мабуть, так трапилось і зі мною, бо минуло десять років після того, як Ернест мене кинув, а я досі була сама. І досі його не пробачила. Я тоді змінила квартиру, переїхала на інший кінець міста, щоб не бачити його. Правда, в універі ми ще іноді траплялися одне одному на очі, але одразу відводили погляди і поспішно йшли кожен у свій бік. А потім був випускний, і я зовсім загубила його з виду. 

Може, це й на краще, хоча я підсвідомо порівнювала всіх інших чоловіків з ним. За ці роки було багато бажаючих зустрічатися зі мною, один багатій, для якого я працювала стилістом, навіть пропонував мені руку і серце, але я ввічливо відмовляла всім. Бо вони були не такі, як Ернест. Я розуміла, що це виглядало по-дурному, але навіть зараз я продовжувала сподіватися, що доля ще зведе нас разом. Адже ми продовжували жити в одному місті, я іноді заходила в його соцмережі, добре, що людство винайшло їх, тепер я могла хоч щось дізнатися про нього. Бачила, що він працює в поліції, на його сторінці не було статусу “одружений” чи “в стосунках”, і фото були лише з друзями чи колегами по роботі. Ні однієї світлини з дівчиною. 

Чому ж він мене покинув, якщо не заради іншої? Невже я зробила щось таке, що розчарувало його в мені? Якби ж він хоч пояснив усе, то, може, я б змогла відпустити його, і мені стало б легше…

Я працювала зараз стилістом, підбирала клієнтам гардероб, в основному моїми клієнтами були заможні люди, тож заробляла я непогано. Купила квартиру, а потім назбирала грошей і на машину. Звісно, купити дуже круту модель у мене не було можливості, але все одно я була дуже щаслива, що потроху здійснюю один за одним свої пункти зі списку бажань. 

З Максом ми зустрілися випадково, кілька років наші дороги не перетиналися, а потім, виходячи від одного зі своїх клієнтів, я зустріла Дикого, виявляється, він був тут на діловій зустрічі. Став таким крутим на вигляд, в дорогому костюмі, на дорогій машині, але побачивши мене, він трохи розгубився, і я побачила в ньому того ж хлопця, з яким ми колись сиділи в мене на кухні і пили чай. Я була рада, що в нього все добре склалося у житті. 

— Привіт, — сказала я, усміхаючись. — Сто років тебе не бачила, ледве впізнала, ти прямо якийсь крутий бос! 

— Привіт, так, сто років… — він теж усміхнувся. — Ти зараз дуже поспішаєш? Може, пообідаємо разом? Як друзі… 

— Не поспішаю, як раз завершила роботу і хотіла пообідати, — відповіла я. — З задоволенням поспілкуюся з тобою… Час так швидко летить, я майже всіх старих друзів розгубила, лише з Катю продовжую дружити. 

— А мої всі так і працюють на мене, — Макс продовжував усміхатись. — Все одно найвідданіші люди — це ті, які були з тобою від початку, я так думаю.  Чим зараз займаєшся?

 — Я стилістка, — відповіла я.  — Допомагаю людям створювати позитивний імідж за допомогою одягу і аксесуарів. 

Ми пройшли до кафе, які були тут недалеко, і сіли за столик. Зробили замовлення, почали говорити на різні теми, уникаючи лише однієї — жоден з нас і словом не згадував про Ернеста. Я обмовилася про те, що збираюся купувати машину, але не знаю, яку вибрати. 

 — Ти б яку мені порадив? — запитала, дивлячись на Макса.  — Грошей у мене не так, щоб багато, тож це мабуть буде якийсь економ-варіант, але все ж я хотіла нову автівку, не вживану… 

— Я можу пошукати вживану, але хорошу, — запропонував Макс. — Багато людей купують машину, а потім вже за рік її міняють, майже не їздивши. Так вона буде кращого класу. 

 — Трохи незручно тебе напружувати, — сказала я.  — Мабуть, у тебе багато роботи…

— Все добре, я маю час. Потім і зʼїжджу з тобою на неї подивитися. Можу ж я хоч чимось допомогти тобі. Не відмовляйся, будь ласка… 

Мене схвилювала його готовність допомогти, і щось було в його погляді таке, що мені стало тепліше на душі. 

 — Ну добре, буду дуже вдячна тобі, — я усміхнулась. — Можу натомість попрацювати над твоїм гардеробом, хоча ти й так гарно виглядаєш…

Цієї миті мій телефон пискнув, це значило, що прийшло нове повідомлення. Вибачившись перед Максом, я поглянула на екран і прочитала:

"Ти зовсім не змінилась, Агнес… Така красуня, як і раніше. Не зміг тебе забути, певно, ніколи не зможу. Але ж ти не зустрічатимешся з цим бандюком, правда? Може, зустрінешся зі мною? Твій таємний прихильник."

Ось і чергова глава!

 Якщо книга вам сподобалась, але ви ще не зареєстровані на букнет, це можна зробити за один клік і тоді ви зможете додати книгу до бібліотеки, щоб вона точно не загубилась! Реєстрація на букнет безпечна і безплатна) Дяка за ваші сердечка книзі і коментарі!