70 Ернест

#теперішнє

До мене весь час в голову лізла одна-єдина думка: в минулому, коли ми з Агнес не були разом, з нею не відбувалось стільки негараздів. Що як її проблеми насправді повʼязані зі мною? 

Якщо вона кохала мене ще до мого зізнання, що як саме я винен в тому, що вона нікого не знайшла, що вона була сама і на неї напав якийсь довбаний псих? 

На цю думку мене наштовхнуло те, що скільки б я не повертався, скільки б не намагався покінчити з цим, розірвати це коло, нічого ніколи не змінювалось. Агнес в кінці все одно виявлялась мертвою. 

В голові зрадницьки роїлись дуже егоїстичні думки. Вони всі наголошували на тому, що Агнес померла ще коли ми не зустрічались в минулому, що це не моя провина. А от те, що відбувається з нею зараз, всі ці напади… Що як вона може померти ще раніше просто через те, що я втручаюсь в її минуле настільки кардинально?

За щось хороше завжди треба платити. За те, що я з нею, вона може і помирати. Все ж, завжди, коли я поруч, вона в небезпеці. 

Я маю спробувати повернутись не так далеко. 

Ця думка виникла раптово. Що як мені повернутися в інший час? Тут у мене не виходить нічого змінити. 

І ми з Агнес не залишаємось в майбутньому разом, навіть коли були заручені. Значить, я маю діяти інакше. 

Коли ми прийшли до її квартири і почали дивитись кіно, Агнес доволі швидко заснула. Вона була такою ніжною, такою красивою зараз… Я так кохав її… Невже дійсно немає іншого вибору, як кардинально змінити її майбутнє?... 

Я поцілував її в скроню і прошепотів: 

— Я дуже кохаю тебе, пробач мені… 

А потім обережно встав з дивану. Підійшов до її робочого столу і дістав зошит та ручку, вирвав з зошиту аркуш і написав:

"Агнес, я знаю, що вчиняю, як остання сволота, але у звʼязку з тим, що відбувається… Я думаю, нам варто розійтись. Пробач мені."

Коли я прочитав це, зрозумів, що цього мало. Вона буде допитуватись. А молодший Ернест може і видати все. А видавати не можна, я був впевнений, що не можна було цього робити, якесь шосте чуття підказувало, що тоді я не зможу врятувати її.

"Я не кохаю тебе." — додав я в кінці.

Було важко це писати, але я це зробив. Поклав аркуш і швидко вийшов з її квартири до себе.

Потім лишив Ернесту молодшому інструкції, де пояснив, що Агнес, можливо, виживе, тільки якщо ми не будемо разом. Я сподівався, що моя молодша версія зрозуміє, що це був єдиний вихід…

***

Повернення назад було, як і завжди болючим. Кров із носу так і текла, я лежав в бордовій брудній калюжі на підлозі. Аж раптом почув дзвінок вхідних дверей.

Кого це там ще принесло?

Спочатку я просто лежав, не відповідаючи, сил встати не було, але хтось дуже наполегливий продовжував дзвонити. Тоді я все ж встав і пішов до дверей вздовж стіни.

— Хто там? — запитав, зазираючи у вічко, але все перед очима пливло і я не бачив чітко обличчя, тільки якусь пляму. 

 — Це я, Ден. — почувся голос з того боку дверей. — Ти куди зник, я до тебе дзвоню, а ти не відповідаєш?

— Фігово мені, — я навіть не обманював. Але краще б йому мене в такому стані не бачити. — Проспав знову. 

 — Ти захворів? Був у лікаря? — не вгавав друг. — Мені не подобається твій голос, Ернесте… Може, впустиш мене?

— В порядку я, — буркнув я, витираючи обличчя першим-ліпшим рушником, який побачив. Добре, що в мене був такий хаос і рушник валявся і в коридорі. — Ну, майже. Ти взагалі чого приїхав? Щось по справі?  — я все ж прочинив двері і поглянув на друга.

 — Ми отримали дозвіл на затримання нашого депутата, — сказав Ден. заходячи в квартиру. — Що в тебе з обличчям, кров? Я б на твоєму місці все ж сходив би до лікаря, у тебе кепський вигляд…

— Я ж ніби витерся… — буркнув я. — Зараз, почекай, я перевдягнусь і поїдемо до депутата…