67. Агнес

Я уважно дивилась на Ернеста, очікуючи, що він пояснить слова Руслана. Навіть на мить не запідозрила, що він може щось приховувати від мене, обманювати. 

 — Ти ж це робив не через те, що я подобаюсь Максу? — запитала я насторожено. 

— Ні, — він похитав головою. — Я взагалі не дуже розумію, про що ти, Агнес. Тобто, я не шпигував за Максом, нащо він мені треба? 

 — Отже, Руслан збрехав? — не вгавала я. — Тебе взагалі не було в тому офісі?

— Ну, в офісі в нього я таки був, — Ернест зітхнув. — Я тоді підробляв на його фірмі, памʼятаєш, я казав тобі, що маю підробіток? Але на той момент Макс не знав, що я працюю на нього і все було нормально. Ну а тоді він дізнався і мене звільнив.

 — І ви побилися?

— Ну, не те щоб побилися, — він похитав головою. — Але Макс мав бажання побити мене. Та ти ж знаєш, він завжди всіх хоче побити.

 — Я б хотіла, щоб ти не зв’язувався більше з ним, — я зазирнула йому в очі. — Будь ласка….

— Думаєш, я слабший за нього? Може, фізично так, але мізки в мене працюють не гірше, — сказав Ернест впевнено. 

— Просто не хочу, щоб у тебе чи в нього були неприємності через мене. Тоді мене буде мучити совість, — я обійняла його і прошепотіла йому на вухо. — Ти дуже сильний… І завжди турбуєшся про мене, поряд з тобою я почуваюся захищеною від усіх негараздів! Я дуже кохаю тебе…

— Я теж дуже кохаю тебе, Агнес, — він провів долонею по моїй щоці. — Я все зроблю для тебе, для того, щоб захистити тебе. Піду на будь-що… 

 — Може, сходимо кудись? В кіно, наприклад, — усміхнулась я. 

— Давай сходимо, — він обійняв мене міцніше. — Хочу, щоб ми все життя були поруч. Ходили всюди, щоб ти була щаслива і здорова. І щоб ми дожили разом до самої старості. Як ти тоді казала… 

 — І у нас буде свій будинок, — підхопила я. — В саду я посаджу багато квітів, і ми заведемо собаку… Я буду найщасливішою у світі, коли ми одружимось… І у нас народиться двоє дітей, хлопчик і дівчинка… Або троє навіть… Скільки ти хочеш?

— Не знаю… Скільки буде, стільки і буде. Головне, щоб ви всі були здорові і щасливі. А я постараюсь зробити це, щоб вам було добре. Я дуже сильно кохаю тебе…

***

Ми пішли до кінотеатру, сіли на останньому ряду, то був якийсь жахастик, але я майже не стежила за сюжетом фільму. Бо поряд був Ернест, я насолоджувалась тим, що ми тримаємось за руки, на деяких особиво напружених моментах він обіймав мене за плечі, а потім несподівано поцілував. 

 — Я кохаю тебе, — прошепотіла я йому на вухо. 

— Я теж кохаю тебе… Ти така спокуслива сьогодні… Хочу вже додому. А колись, уяви, коли ми закінчимо універ, у нас буде один дім. Раніше твої батьки, певно, будуть проти… — прошепотів він. 

— Коли вони познайомляться з тобою ближче, я думаю, не будуть проти… Може поїдемо до них на канікулах? А то вони весь час запитують, чи є в мене хлопець, а я морозилась, казала, що немає, але тепер треба розповісти їм, адже у нас все серйозно, правда?

— Добре, давай зʼїздимо, — погодився Ернест. — Я не проти. Правда, не впевнений, що я їм дуже сподобаюсь… Все ж, навчаюсь на копа, та і з небагатої родини. 

 — Та в мене теж родина небагата, тато будівельник, мама вчителька. То якби вони були якісь олігархи, може і шукали б багатого зятя, а так я впевнена — ти їм сподобаєшся… Може, втечемо зараз, чи ти хотів додивитися фільм до кінця?

— Хочу втекти, — Ернест торкнувся губами моїх губ. — Ти така класна, Агнес… Так добре розумієш мене, ми на одній хвилі.

Ми тихенько вийшли з залу і рушили пішки додому. Не стали викликати таксі, адже йти було недалеко, та й погода була гарна, певно, це були останні ще по-літньому теплі дні перед осінніми холодами. 

Йшли, тримаючись за руки, розмовляючи про різні дрібниці. І от, коли ми пройшли вже десь половину дороги, я озирнулася назад і побачила якусь тінь, що тут же заховалася в темряві там, куди не досягало світло вуличного ліхтаря. Я відчула якийсь холодок, немов із тієї темряви хтось на мене дивився. Але хоч потім і озиралася ще кілька разів, більше нічого підозрілого не помітила. Подумала, що це моя уява вже грає зі мною жарти. Може там і була людина. хтось “під градусом” повертався додому з вечірки, чи такі ж закохані, як і ми, йшли з вечірнього сеансу… Але хто б там не був, вони не мали жодного відношення до нас із Ернестом. Нам нічого не загрожувало, ми будемо щасливі разом і проживемо довге, радісне життя, а потім будемо разом і після смерті… Я вірила, що так і буде…

Ось і чергова глава!

 Якщо книга вам сподобалась, але ви ще не зареєстровані на букнет, це можна зробити за один клік і тоді ви зможете додати книгу до бібліотеки, щоб вона точно не загубилась! Реєстрація на букнет безпечна і безплатна) Дяка за ваші сердечка книзі і коментарі!